ЗВ’ЯЗАТИСЯ
З НАМИ
ЗРОСТОМІР: СІМ ДОРОСЛИХ РОМАНІВ ІЗ РОЗПОВІДАЧЕМ-ДИТИНОЮ
Must read

ЗРОСТОМІР: СІМ ДОРОСЛИХ РОМАНІВ ІЗ РОЗПОВІДАЧЕМ-ДИТИНОЮ

Писати від Я дитини, розказати дорослу складну історію голосом не-дорослого – доленосне для книжки рішення, до якого пристають чимало прозаїків. Часто те рішення буває хибним і Я-оповідь із розповідачем-дитиною ніц не дає роману, окрім того, що звужує перспективу. Видобути емоційну реакцію читача з обмеженою романною перспективою складно, це ясно. Однак кількість романів, написаних від Я дитини, просто вражає (та ну, навіть епічні «Пісня льоду й полум’я» не уникнули цієї спокуси, змусивши говорити юного Брана).  

Бо то ж дитина! Хто не перейматиметься, коли складна історія стосується дитини! Діти – джерело пафосу, особливо в вимірах патетичних смертей: дитина – ідеальна жертва, як мінімум – ідеальний  об’єкт впливу. (Не вірите мені, спитайте у мегахітових «Милих костей» Еліс Сіболд). Хіба що для того не треба аж конче імітувати дитячий Я-голос, бо це таки страх як складно. Скажімо, Кіт де Вааль в романі «Леон» пише від третьої особи, але не вживає жодного слова, яке б не зрозумів її герой-малюк – ілюзія того, що ми бачимо світ очима дитини, повна, а герой знай мовчить собі. Втім, якщо автори вже наважилися на Я-оповідь із дитиною-розповідачем і свідомі при тому, що їхня виграшна ставка припадає на високий пафос (точніше: на почуття сум’яття), то такі романи приречені на успіх. Ну бо ж то діти! (Тільки котики рулять понад). 

Що таке літературний ейджизм і чому поділяти книжки на дитячі й дорослі — не така вже й хороша думка? Пояснює Ганна Улюра в матеріалі «АНТИЕЙДЖ»-КНИЖКИ: ЧОТИРИ ІСТОРІЇ ВІД 6-МІНУС ДО 60-ПЛЮС»

Ефект, що його має створити дитина-наратор в дорослій прозі, – постійно сумніватися в тому, що звикли сприймати як безсумнівне, не спрощувати світ, а ускладнювати. Плюс є можливість подати щире переживання дуже високих емоцій, «надриву», які у виконанні дорослого виглядають або недоречно, або непристойно. Плюс когнітивний дисонанс: дитина-герой не розуміє всієї історії, свідком/учасником якої є, не розуміє через брак культурних кодів, а от дорослий читач розуміє все (і пишається собою, як ми це всі любимо).            

Якщо поглянемо на подібні романи (успішні і добрі), то побачимо, що майже всі вони на тематичному рівні працюють із лицемірством, не обов’язково брехнею, наприклад, чесна одержимість хибною ідеєю – не менш двоєдушна, ніж брехня, адже це брехня, в яку щиро вірять. Лицемірство і одержимість – ті стани, які неможливо досліджувати зсередини. Тут і треба нам «незаангажований» погляд людини, позбавленої «життєвого досвіду» і «здорового глузду». Дитина треба (або котик!). Треба таки не моральний авторитет, не свідок навіть, а ідеальна жертва, не спроможна до самого фіналу зрозуміти незбіг сущого і видимого, а коли зрозуміє, то буде пізно – або помре, або подорослішає. В таких романах діти-розповідачі зрештою мусять опанувати високе мистецтво бути не тим, ким здаєшся. І полишити читача на самоті з почуттям провини за наш погано пристосований для однозначностей світ.

Ієн Макюен, «Горіхова шкарлупа» (переклад Марії Семашиної)

Ембріон на пізній стадії.

Я – догори дриґом у жінці. От з нами і познайомився головний герой роману; попередньо означивши свій «перевернутий» світогляд епіграфом із Шекспіра, мовляв, і в горіховій шкарлупі можна вважати себе володарем безмежності, коли б не мучили дурні марення. Це з «Гамлета». І то ембріон до нас говорить, восьмимісячний плід. Історія Гамлета, переказана ембріоном, – це прямий шлях (це автобан, перепрошую), щоби стати володарем безмежності, тільки часом відволікають чиїсь чужі дурні марення. Наприклад, Шекспірові. І не Шекспіром одним годується роман Мак’юена: Карлос Фуентес і його «Крістофер Ненароджений» – історія, розказана ембріоном, а через Фуентеса – «Трістрам Шенді» Лоуренса Стерна.  Їх взорує Мак’юен.

2015 рік. Труді і Клод – коханці. Він забудовник, вона – «золотошукачка». Труді очікує на дитину від Клодового брата Джона. Джон – видавець андеґраунд-поезії і сам поет, начебто злидень злиднем, але старший син успадкував батьківський дім вартістю під десять мільйонів. Джон має коханку, з якою планує шлюб. Аби Труді не залишилася на бобах, Клод пропонує Джона отруїти антифризом (підлити у ягідне смузі, до яких Джон охочий). Труді наливається вином по вінця (іронічно щодо Гертруди, визнайте) і роздумує про наслідки чоловіковбивства. Злочинну змову чує і фіксує дитина, що от-от має народитися. Він взагалі тут волів би не бути, він мріяв народитися в Норвегії (звідти Фортінбрас, нагадаю, це люто дотепно).    

Закинути автору відсутність стилізації під дитяче мовлення не годиться, хтозна, може, ембріони якраз і говорять говіркою «Стівен Дедал плюс Джон Кітс». «Горіхова шкарлупа» – не детектив, а соціальна сатира. А значить, в просторі такого роману можна все. Скільки у того Гамлета монологів? Всього три, про муки вибору, про втрату мови, про порушення зав’язків і справедливість. Час вийшов з-під контролю, втрачені зв’язки – тема лише одного, але нескінченого монологу уже цього Гамлета (до речі, стать цієї дитини не така вже й очевидна, Гамлет може народитися і дівчинкою).

Ненароджений слухає разом із Труді подкасти, він знається на глобальному потеплінні, війні в Іраку і Сирії, на АТО в Україні, на укріпленні націоналізмів у світі, на фінансових кризах. Він знає світ, куди має народитися. Зовнішній світ, бо головне, що він рефлектує, це незбіг зовнішнього й істинного. Навіть статус убивці – факт, деталь зовнішня щодо людини, але істинний щодо злочинного вчинку. Він – зажатий м’язами матки – знає про відносність простору, про зраду, про лицемірство. Він уже любить убивцю і її жертву, ненавидячи і караючи їх.

 

Емма Доногю, «Кімната» (переклад Анатолія Хлівного)

5 років.

Джеку його життя не здається дивним чи ненормальним. Він просто не знає, що його життя таки і дивне, і ненормальне, що від самого факту народження, ба від моменту зачаття він – жертва страшного злочину. Дівчині було дев’ятнадцять, коли її викрали і замкнули в кімнаті. Викрадач щодня відвідує її, годує, ґвалтує. Це триває вісім років. Джек – дитина зґвалтування. Джек – жертва кіднепінгу. (Основою для роману стала реальна кримінальна справа австрійця, що роками утримував у полоні доньку, яка народила семеро дітей у результаті зґвалтування).   

Шафа, Ліжко, Обігрівач, Крісло-Гойдалка, Ванна, Стіл, Перина, Дзеркало, Небеса, Бог,  Ма... Саме так, все з великої літери, бо все в одному екземплярі, все унікальне. В Кімнаті, де минає життя Джека, все необхідне – з великої літери. Як і сама Кімната: 12 квадратних футів і п’ять Джекових років. Та він не перша дитина тут. Його мама народжувала й інших малят,  вони гинули відразу після народження. Джека вона врятувала, тепер він ховається в Шафі, коли до Кімнати приходить Старий Нік. Але останні дні Нік починає звертати свою недобру увагу на малого. Ма планує втечу.

Епіграфом до роману Доног’ю обрала фрагмент із «Данаї» Симоніда. Данаєю, зачиненою в кімнаті, оволодіває Зевс, що обернувся на дощ. Але головне: Даная народить Персея, героя, здатного долати те, що інших перетворює на камінь, подолати, просто змінивши кут зору.

Ма витратила п’ять років, піклуючись про свою дитину: Ма і Джек мають чіткий розпорядок дня, наповнений розвагами та уроками – обмеження на мультики, фізкультура, наукпоп-книжки. Очевидно, це був для Ма спосіб не збожеволіти. Хоча для Джека історія принцеси Ді нічим не різниться від казки про Гретель, а повірити в те, що намальоване в мультику про Дору, десь таки існує, несила. Він і свою історію розказує, як котрусь казку з нецензурованих братів Грим, у реальність якої повірити ніяк не хочеться. Джек – жива цікава дитина, адекватна своєму віку дитина, голос якої настільки переконливий і наївний, що «Кімната» від того стає чорно-чорним трилером.

Людина, яка не знає, що їй спричинили зло, вона таки реально живе, не знаючи зла? «В Кімнаті я був у безпеці», – раз за разом повторює Джек; у зовнішньому світі ніщо не дає йому такого відчуття. Свободу можна проміняти на безпеку? – Легко! Особливо, коли не знаєш нічого ані про свободу, ані про безпеку.  

Попри все «Кімната» – не історія уцілілого. Природний розвиток дитини стає тією могутньою зброєю, що рятує не тільки Джека (якому вкрай важко даються адаптації назовні), а й Ма (яка так і не змогла осмислити, що їй довелося пережити). Зуби, страшно болять у Ма порчені в ув’язненні зуби, їх довелося видалити. Джекові ж молочні от-от випадуть самі.

 

Ірена Доускова, «Гордий Будьщо» (переклад Ірини Забіяки)

8 років.

Гелена народилася в комуністичній Чехословаччині 1966 року. Зараз триває 1974 рік, у книжці минає рівно рік – від Різдва до Різдва. Святий Миколай і Чорт вирішують, чи була Геленка хорошою, щоби спочатку замість фломастерів подарувати нікому не потрібний пластилін, а за рік, коли тато нарешті подарує ті фломастери, він уже буде непотрібним, той подарунок від того тата. Геленка таки вирішила бути поганою, напевно. Бо Чорт і Святий Миколай зрештою виявилися акторами з театру, де служить мама. І їй теж не йняти віри, як і всьому в цьому інституалізовано брехливому комуністичному світі. 

Батьки Геленки розлучені. Мама Каченка – красивезна, худа, нащось весь час робить зарядку, а не харчується самими тортами, а могла б. «Сарделька» Гелена того не розуміє, а мама її за те не любить, бо мала – грубасик – на неї не схожа. Вітчим Пепа теж ходить, як четвер проти п’ятниці: в театрі, де вони з Каченкою служать, акторів змушували вступити в комуністичну партію, батьки Геленки відмовилися, їх звільнили. Родину трусить: сварки, пиятики, безгрошів’я, переїзди. Трусить країну. Але хіба до масштабів червоного терору Геленці, яка ніяк не може схуднути настільки, щоби мама її нарешті полюбила!

Назва роману Ірени Доускової – це жарт, злий, але жарт. Гордий Будьщо, як чується Гелені, – незламний герой, партизан щонайменше або якийсь індіанець. Вірш про нього дівчинка почула по шкільному радіо і вирішила: буде і вона тепер, як  Гордий Будьщо, чинити спротив ворогам. Відразу по тому мала бачить, як її мама ридає просто посеред вулиці, це її колишні колеги по театру перейшли на інший бік вулиці, щоби не вітатися. «Ой, – міркує Геленка, – треба мамі розказати про Гордого Будьщо, тоді вона не буде плакати на очах у кривдників».  Ясно, що дитина помилилась, Гордий Будьщо прийшов із вірша Станіслава Неймана: «І гордий будь, що встояв / І не заплямував / Брехнею вуст». (Між іншим, це вірш із чеського соцреалістичного канону, написаний під окупацією і про окупацію). Останній рядок Геленка не згадує. Вона просто не годна в просторі цього роману сказати вголос слово «брехня». Бо це системна ознака світу, в якому вона зростає. Це як фіксувати хімічний склад повітря, що ними дихаєш. Гордий Будьщо не існує. Дитина про це ще не знає. А от доросла жінка, яка у розпачі ридає на вулиці, зазнає поразки не тому, що не знає про Гордого Будьщо, а тому, що точно знає: його не існує, як не існує незаплямованих брехнею вуст.

Вкрай іронічна книжка. Та зрештою під назвою, що означає монументальну героїчну маскулінність (партизан же Гордий Будьщо!) ховається історія дорослішання однієї маленької сором’язливої дівчинки.

Майкл Ондатже, «Котячий стіл»

11 років.

Він подорожує сам, прямує зі Шрі-Ланки до Англії Суецьким каналом. Подорож триває три тижні, на кораблі він знаходить двох друзів-однолітків, за них приглядають тітонька (сьома вода на киселі) і кузинка, заклопотана своїм любовним життям. В Англії на нього чекає мати, на острові залишився дядько, в родині якого він досі жив, про батька воліють не згадувати. Самий час набратися нових досвідів і вражень! До речі, «Котячий стіл» – це «останнє» місце в загальній їдальні, стіл, за який потрапляють непевного статусу пасажири. Там він і буде набувати нових досвідів. Це якщо за такий, наприклад, вважати: вкрасти в порту песика, що він згодом перегризе горло пасажиру в штучній комі; влаштувати рейвах у басейні на верхній палубі, бо обіжралися наркотичними рослинами, що їх вирощує в одній із секцій трюму спритний пасажир (уявили масштаб?).  

Те, що ми достеменно знаємо про дитинство, – лише наші дорослі спогади про нього. Викривлення таких спогадів не уникнути. Герой «Котячого столу» не проживає свої одинадцять, а згадує про них, коли його британські діти попросили розказати якусь екзотику з його «колоніального» дитинства. Тепер, переповідаючи свої пригоди на судні, він певен: то були доленосні тижні, саме тоді він вийшов із дитинства і стрімко попрямував у юність. Тоді ж це були просто три тижні посеред океану, за які не сталося нічого аж такого визначного. Мати і дядько в нього – сіамці, острів – Цейлон. Може здатися, що мова іде про якесь умовне ХІХ ст., поки не вирине згадка, що давно закінчилася Друга світова, триває середина 1950-х. Але історичний час тут пливкий, наче сприйняття часу в дитинстві, де за довгими-довгими-довгими трьома тижнями ховається ціле життя. Власне щось таке, як з історичним контекстом, робить герой Ондатже зі своїми спогадами. Коротше, вірити йому особливо не варто. Але вірити доведеться, бо це єдиний чесний спосіб делегувати дорослу історію розповідачу-дитині: наголосити, що то спогад про дитинство, а не дитинство.

«Ми дорослішали, просто знаходячись серед дорослих». Так скаже розповідач, який саме цієї митті як ніколи легко переходить від Я до Ми. Йому тут ідеться про двох друзів-однолітків, що були випадковими попутниками, а де-факто доленосними зустрічами. Хлопчаки насправді вперше опинилися в «капсульному» середовищі, де не було вікової ієрархії. Але не тільки це. Ми тут – анонімність дорослого. Дитинство втрачає свій привілей бути особливим і неповторним. Дорослішати – значить, уніфіковуватися до Ми. І тільки рівнесенько на середині роману дізнаймося: його звати Майклом, до того, після того він воліє зватися шпаком-пересмішником (Майною), як його прозвав один із тих хлопчаків. 

 

Ахмаду Курума, «Аллах не зобов’язаний»

12, але скорше за все 10 років.

Негренятко (цинічна самоназва) Бірахіма походить з народу малінке, малінке – мусульмани з долини Нігеру. Малінке, як і будь-якому, зрештою, тамтешньому негреняткові, достатньо заприсягтися на Біблії, Корані і на фетишах і так стати дитиною-воїном. Фафоро (клянуся батьковим прутнем)! Власне, Бірахімі десь 10-12 років, точно він не знає, він сирота, він кінчений наркоман, залежний від  каніфу, він уже пару років як бере участь у міжплемінних війнах у Ліберії і Сьєра-Леоні, на його рахунку десятки убитих, він чистий (в сенсі незайманий) хлопчик, який пройшов ритуал ініціації, і він дитина-воїн, привілейований боєць. Триває 1993 рік, Бірахіма не має шансів завершити ХХ століття живим.

Повна формула, частину якої Курума взяв за назву свого блискучого антивоєнного роману, звучить так:  «Аллах не зобов’язаний бути справедливим у всіх своїх земних справах». Бірахіма в курсі, що його читають ті, хто ніц не знає про франкомовну Африку, яка уже давно позбавилася статусу колоній, але зародження національних держав все триває і то болісне, тому він нам багацько пояснює і в мові африканців, і в поведінці. Той незобов’язаний Аллах чудово кореспондує зі ще однією етикетною формулою:  «завдяки жертвам, що їх прийняв Аллах», що означає «просто пощастило», адже чию жертву прийме Аллах нікому не відомо і мотиви його неясні. Аллах не зобов’язаний, людина і поготів, просто пощастило, просто не пощастило.  

Розповідь Бірахіми феєрична, в буквальному значенні – вона схожа на казку і будується за топосами чарівної казки. Починається все, як годиться, з порушення табу. Його мати мала померти від кровотечі після жіночого обрізання (така ініціація), але її врятувала відьма, яка попросила навзаєм її за дружину синові. Мати в інше плем’я не віддали, тож відьма наслала на неї важку хворобу. Через хворобу Бірахімі бажав матері легкої і скорої смерті. Тепер її дух переслідує і проклинає малого. Це щодо табу. А от квест тут такий: бабуня – єдина, хто любила малого, вони розлучилися, адже по смерті матері ним опікується тітка (аватар бабці, так би мовити). До хатиноньки тітки треба дістатися, а там уже, схоже, заліг сірий вовк і гурт обдовбаних мисливців. Єдиний спосіб, у який Бірахіма може розказати нам про своє «всрате життя», це розказати нам страшну казку.

Численні суто казкові рефрени і повтори роману Куруми (навіть погані прикмети і добрі помічники ідуть по троє), ці повтори все частіше скидаються на атрибути не просто казки, а казки-безконечника. Бірахіма може померти. Діти-солдати – ресурс відновлюваний. Війна триває.

 

Джесмін Ворд, «Співай, непохований, співай»

13 років.

Джоджо, Джозеф себто – один із двох розповідачів роману Ворд, друга – його матір Леоні, яка народила Джоджо, сама бувши підліткою. Леоні чорношкіра, Джоджо метис. Джоджо живе з Па і Ма, це його бабуся і дідусь, бабуся на термінальній фазі раку; парубок виховує свою крихітку-сестру. Мати десь нібито працює, ширяється і відвідує у в’язниці батька дітей.  Ма і Па мають кожен по таємниці, що стають відомими Джоджо. Ма – шаманка-відьма (тому так важко помирає), вона вміє бачити неспокійні духи та проводжати їх до того світу. Її дар успадкувала Леоні, котра намагається його заглушити наркотою, бо бачить весь час свого брата, якого убили юнаком. І зрештою він має перейти до Джоджо. Па юнаком потрапив у в’язницю, там він зблизився з чорношкірим хлопчиком, ровесником Джоджо, щось там страшне сталося. Це та сама в’язниця, яку візитує мантелепа Леоні. Джоджо починає бачити бентежний дух того давно загиблого хлопця. 

 У Ква є ритуальна пісня про хлопчика Екуїано, який одного дня зник і примкнув до духів, а плем’я шукає його. Це ініціаційна пісенька, про дорослішання хлопчика. Її Джесмін Ворд бере за основу роману (і наводить в епіграфі), тож хлопчики в творі зникають, дорослішають і маю сподівання, що їх якщо не шукатиме, то бодай пам’ятатиме їхнє плем’я. Мертві хлопчики, живі хлопчики – всім доведеться перетнути межу й увійти у нове життя. Ну бо це ідеальний роман-ініціація, що маскується під гостру соціальну прозу (під чорнуху, простіше кажучи). У першому розділі Джо і Па убивають козеня і готують його, у Джо день народження, він став чоловіком, Па шанує смерть тварини, його руки замащенні жертовною кров’ю… Насправді в книжці розповідачів три, третій так само підліток, його особа важить, щоби прочитати цей роман як історію переходу і згадати про жертовних цапів.

Расова проблема – головна тема «Співай…». Ворд пише про нинішні часи, які в США прийнято називати пострасовими, і викриває це поняття як брехливе  і шкідливе. Її романна родина живе на Міссісіпі, в південному штаті. Ті злочини, про які йдеться в романі, – це убивства на ґрунті расової ненависті, жодне з них не було покаране, діти убитих успадковують лють і відчай від несправедливості. Дитина, яка говорить до нас із книжки, бачить це все, адже йому випало бути чорною дитиною для білого діла, і білою дитиною для друзів матері, бути завжди недоприявленним і загрожуваним з обох боків. Але Джоджо не розуміє причин цього. Коли йому відкривається «неоднорідність» світу живих і світу мертвих, коли до раси приєднується ще один фактор ідентичності (живий-мертвий-бентежний), він починає бачити деякі закономірності. Так, наче ускладнення ієрархії може зняти всі несправедливості самого кастового способу бачити світ, а люди, які розказують історії про цей світ, буцімто мусять відповідати за всі його вади.

Пізнавати ще
СТУДЕНТКА МЕТОДУ РЕЖИСЕРКА АННА ШЕРЛІЗ ПРЕЗЕНТУЄ НОВУ ВИСТАВУ
БЕЗКОШТОВНЕ НАВЧАННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ПИСЬМЕННИЦЬКІЙ СТУДІЇ КАРМЕЛИ КОРБЕТТ
ПЕРШИЙ ОСКАР УКРАЇНИ: ДОКУМЕНТАЛЬНА СТРІЧКА «20 ДНІВ У МАРІУПОЛІ» ОТРИМАЛА НАГОРОДУ
СТУДЕНТКА METHOD WRITING СТАЛА ФІНАЛІСТКОЮ КОНКУРСУ ВІД ПЕН
УКРАЇНСЬКУ СТРІЧКУ «РЕДАКЦІЯ» ПРЕЗЕНТУЮТЬ НА БЕРЛІНАЛЄ
МАРГАРЕТ ЕТВУД СТАЛА КАВАЛЕРОМ ФРАНЦУЗЬКОГО ОРДЕНУ МИСТЕЦТВ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ТИЖНЯ ЧИТАННЯ ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ОРЛАНДО» ОПРИЛЮДНЮЄ РОЗДІЛИ МАЙБУТНІХ КНИГ
КИРИЛО БУЛКІН ПРЕЗЕНТУЄ НОВУ ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ «НА ТРАВАХ ЧЕКАННЯ»
4 ГРУДНЯ СТАРТУЄ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ ЧИТАННЯ
ФРАНЦУЗЬКА ІРОНІЯ ТА СВОБОДА В РОМАНІ «СПОГАДИ НЕВРІВНОВАЖЕНОГО МОЛОДИКА»
ПРЕМ'ЄРА СТРІЧКИ «МАМА» — ПЕРШОЇ ЕКРАНІЗАЦІЇ, ЩО НАРОДИЛАСЯ НА METHOD WRITING
КУЛЬТУРНИЙ ЛАБІРИНТ: КРИМ, ДРУЖБА І ШЛЯХ ДО САМОВИЗНАЧЕННЯ У РОМАНІ АНАСТАСІЇ ЛЕВКОВОЇ «ЗА ПЕРЕКОПОМ Є ЗЕМЛЯ»
В НОВОМУ ВИДАННІ ПРО СВІТ ГАРРІ ПОТТЕРА Є ІЛЮСТРАЦІЇ ХУДОЖНИЦІ З УМАНІ
ЧЕРЕЗ ДІЮ МОЖНА БУДЕ ПРИДБАТИ КНИЖКИ
БЕЗКОШТОВНИЙ ВЕБІНАР ДЛЯ ТИХ, ХТО ПИШЕ ПРО ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ
МАРҐАРЕТ ЕТВУД ЗУСТРІНЕТЬСЯ ОНЛАЙН З УКРАЇНСЬКИМИ ПИСЬМЕННИЦЯМИ
В ОДЕСІ СТАРТУЮТЬ ЧИТАННЯ MERIDIAN ODESA ЗА ПІДТРИМКИ MERIDIAN CZERNOWITZ
НЕ ПРОПУСТІТЬ: РАДІОДИКТАНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ ВЖЕ ЗАВТРА
УКРАЇНСЬКИЙ АВТОФІКШН: КІНО, ЛЮБОВ ТА МОРСЬКІ ПРИГОДИ В РОМАНІ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ»
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В.О. БЕЛІЦЕРА: ЯК ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО ВЧЕНОГО ПЕРЕГУКУЄТЬСЯ З ІСТОРІЄЮ БАТЬКА З «БІЛИХ КРОЛИКІВ»
ЕММА ВОТСОН ВСТУПИЛА ДО ОКСФОРДУ, ЩОБ ВИВЧАТИ ПИСЬМЕННИЦЬКУ МАЙСТЕРНІСТЬ
НА TAKFLIX З'ЯВИЛАСЯ НОВА СТРІЧКА ПРО В.СТУСА
МИ НІКОЛИ НЕ СТАНЕМО ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОРОСЛИМИ: РОМАН МАРІЇ ОЛЕКСИ «ПЕРШІ»
ЗАПРОШУЄМО НА ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ «ЗЛІПОК ЧАСУ» У ДНІПРІ
ВЧОРА В КИЄВІ ПРОЙШЛА ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОМАНУ СОНІ КАПИНУС «БІЛІ КРОЛИКИ»
УКРАЇНСЬКІ ВОЛОНТЕРИ ВІДКРИЛИ ВИДАВНИЦВО 333
«ВІВАТ» ВИПУСТИВ ЩОДЕННИК В. ВАКУЛЕНКА-К., АБИ ПЕРЕДАТИ КОШТИ РОДИНІ ЗАГИБЛОГО
ДВА СЕРПНЕВІ КОНКУРСИ КОРОТКОЇ ПРОЗИ ШУКАЮТЬ НОВИХ АВТОРІВ
GETTY MUSEUM ЗРОБИВ БЕЗКОШТОВНИМИ 200 КНИЖОК З МИСТЕЦТВА
ІСТОРІЯ ШОНА ВОРЕНА: ЗРОБИТИ З ДЕБЮТНОГО РОМАНУ БЕСТСЕЛЕР ДОПОМІГ ТІКТОКЕР
АНТОЛОГІЯ НАШОГО ПРОЄКТУ «THE WAR: INSIDE OUT» ТЕПЕР НА AMAZON
ВИДАВНИЦТВО ВІХОЛА ШУКАЄ АВТОРІВ
У ЛЬВОВІ ПОКАЖУТЬ ВИСТАВУ ЗА П'ЄСОЮ СОНІ ЮРЧЕНКО
ЕЛІЗАБЕТ ҐІЛБЕРТ ДОСЛУХАЛАСЯ ДО УКРАЇНСЬКИХ ЧИТАЧІВ І СКАСУВАЛА ВИХІД НОВОГО РОМАНУ ПРО СИБІР
УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ОТРИМАЛИ ПУЛІТЦЕРІВСЬКУ ПРЕМІЮ ЗА МАТЕРІАЛИ З ОТОЧЕНОГО МАРІУПОЛЯ
КИРИЛО БУЛКІН ЗАПРОШУЄ НА  МОНОВИСТАВУ В КИЄВІ
ВОЛОДИМИР РАФЄЄНКО ПОТРАПИВ ДО СПИСКУ ФІНАЛІСТІВ ЦЬОГОРІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ЄБРР 2023
19 КВІТНЯ НАТАЛІ СКОРИКОВА ПРЕЗЕНТУЄ ВІДЕОКУРС METHOD WRITING
ТРИВАЄ ПОДАННЯ П'ЄС НА КОНКУРС ІЗ ГОЛОВНИМ ПРИЗОМ У 25 000 ГРИВЕНЬ
ТРИВАЄ ПОДАННЯ ЗАЯВОК ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ В ЯССИ
ТЕКСТ СТУДЕНТА «МЕТОДУ» ПОТРАПИВ ДО КОРОТКОГО СПИСКУ МІЖНАРОДНОЇ ПРЕМІЇ
ТРИВАЄ ПОДАННЯ ПОЕЗІЙ НА КОНКУРС ПРИСВЯЧЕНИЙ БУКОВСКІ
АНДРІЙ КУРКОВ ПОТРАПИВ У LONG LIST БУКЕРА
АРТЕМ ПОПИК ВИПУСТИВ НОВУ ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ І ЗАПРОШУЄ НА ПРЕЗЕНТАЦІЮ
СТАРТУВАВ ІV СЕЗОН КОНКУРСУ МОРСЬКОЇ ПРОЗИ
ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ ПІСЛЯ 24 ЛЮТОГО» ОГОЛОСИТЬ ПЕРЕМОЖЦІВ ПІЗНІШЕ,  АНІЖ ПЛАНУВАЛОСЯ
«UKRAЇNER. КРАЇНА ЗСЕРЕДИНИ» СТАЛА НАЙОЧІКУВАНІШОЮ КНИЖКОЮ ПРО УКРАЇНУ НА AMAZON
В ІСПАНІЇ ВІДКРИЛИ ПАМ'ЯТНИК МІХАЮ ЕМІНЕСКУ
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КНИГИ ШУКАЄ КНИГАРНІ, АБИ ДОПОМОГТИ ЇМ ОТРИМАТИ СУБСИДІЮ ВІД ДЕРЖАВИ
УКРАЇНЦЯМ ПРОПОНУЮТЬ ГРАНТ НА ПЕРЕКЛАД КНИЖОК МОВАМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Контакты

Реєстрацію завершено, ви можете записатися на наступний набір
Реєстрація на курс
Ви хочете займатися:
Тип оплати:
Оплата вноситься двома частинами: 50% при реєстрації на курс та 50% на першому занятті.

Студентам ВНЗ знижка 50%.
Ветеранам АТО/ООС знижка 100% (конкурсний відбір).
Військовослужбовцям ЗСУ знижка 100% (конкурсний відбір).