Якщо під час читання цього матеріалу ви відчуваєте перевантаження технічними термінами, зробіть перерву. З’їжте бутерброд або яєчню, розгадайте кросворд або судоку, подивіться епізод улюбленого серіалу або просто заплющте очі та послухайте концерт Баха для віолончелі. Прийміть ванну з піною. Прийміть холодний душ. Почухайте кота. Вигуляйте себе та собаку. А потім, на свіжу голову, поверніться й дочитайте цей матеріал. Коли ваш мозок почне кипіти, зробіть ще одну перерву. Але переконайтеся, що зрозуміли попередню ідею, перш ніж переходити до наступної. Згодом, коли ми зберемо все разом в одне ціле, ви зрозумієте сенс кожної частини.
Джек викладав концепцію «Картинка-момент» протягом кількох десятиліть і спостерігав, як багато студентів проходить цей матеріал, не витрачаючи часу на розуміння кожної частини, одразу переходячи до наступної. Я не хочу залякувати вас, я хочу, щоб ви знали про типові помилки та, за можливості, уникали їх. Якщо ви швидко прочитаєте цей і попередній матеріали, механізм «Картинка-момент» здаватиметься вам складним, заплутаним і незрозумілим. Я знаю, що в цьому механізмі багато рухомих частин. Але всі вони пов’язані між собою та функціонують цілісно так, щоб покращити історію, яку ви пишете. Жодне з визначень не є складним, але їх сукупність можете вас перевантажити. Подумайте про кожне окреме визначення, дефініцію, і тільки зрозумівши, про що йдеться, рухайтеся далі. Це не той матеріал, який ви можете прочитати швидко, як читаєте цікаву колонку в журналі або на фейсбуці. Не поспішайте.
Наприклад, є різниця між дією (action) і подією (event). Дія триває не більш як дві секунди. Вона миттєва. Подія — це все, що відбувається довше, ніж дві секунди. Не читайте далі, поки ви не розберетеся в цій концепції. Якщо ви переплутаєте їх, ваша «Картинка-момент» не буде працювати. Є також різниця між дією і безперервною дією. Безперервна дія — це повторення серії дій, як-от обертання великих пальців, ходіння назад-уперед, розгойдування штори через вітер, дощ, що стікає по шибці, хом’як, який біжить по колесу в клітці тощо. Переконайтеся, що вам зрозуміла ця різниця, перш ніж читати далі. Існує чотири рівні наративної структури (структури будь-якого оповідання): історія, подія, момент і картинка. Витратьте час, щоб зрозуміти це, перед тим як рухатися далі. І, нарешті, є сім елементів «Картинки- моменту».
Знаю, це починає звучати як один з французьких рецептів Джулії Чайлд. Але якщо ви хочете, щоб ваша яловичина бургіньйон була хітом вашої вечері, ви не можете переплутати редьку з морквою, картоплю з буряком або цибулю з манго. Також ви не можете купити всі необхідні інгредієнти та, не дотримуючись рецепта, вкинути їх до каструлі. Якщо ви збираєтеся приготувати знамениту яловичину бургіньйон Джулії Чайлд, ви повинні слідувати рецепту, крок за кроком. Тому якщо ви будете наполегливі й уважні та змусите кожну рухому частину «Картинки-моменту» працювати правильно, вам вдасться створити ваш переконливий оповідний світ з нуля, момент за моментом, сцену за сценою, деталь за деталлю — і все тому, що ви опанували концепцію «Картинка-момент».
Деталізувати або не деталізувати
Почнемо з того, що розглядає кожна книжка про письменництво, — зі специфіки. Деталі створюють динамічну картину, у фільмі це роблять завдяки планам: камера йде від широкого кадру лісу до великого плану мурах, що повзуть по дереву. Оптика оповідача може збільшувати й зменшувати масштаб, звертаючи нашу увагу на тривіальну деталь, яку запам’ятовують, яка стає важливою в міру просування сюжету. У своєму «Есе про метод» Жерар Женетт використовує термін «описова пауза». Так він дає визначення тому моменту в історії, коли автор уповільнює розповідь (або взагалі зупиняє її), щоб зосередитися на малюнку, на вазі або текстурі одягу персонажа, або на корінці середньовічного рукопису. «О, перш ніж я розповім вам іншу частину історії, — нібито говорить нам автор, — дозвольте мені описати делікатний спосіб, яким він тримав пістолет. Він тримав його, ніби кришталевий келих, — так ви розумієте, як він почувався, коли стріляв іншій людині в обличчя».
Проте будь-який хороший письменник нагадає вам, що якою б гарною не була картинка, розказування історій може перервати чарівний потік оповіді. Хороший письменник, як і хороший оповідач, відчуває, коли опис триває занадто довго або не має стосунку до характеру й сюжету. Зображення, якими б яскравими вони не були, можуть уповільнити драматичний потік оповіді. Однак без опису ваша історія буде розпливчастою. Отже, яке рішення? Рецепт потребує солі, але не занадто мало й не дуже багато. Навчіться відчувати баланс. Як цього навчитися? Уважно читайте інших письменників і перечитуйте (особливо вголос) свої тексти.
Не розказуйте, а показуйте
Хороші письменники знімають фільм у голові читача, а щоб зробити фільм, вам потрібні деталі, але (як режисер або редактор фільмів) ви повинні бути вибагливі. Немає єдиної формули, але ви можете розвивати слух наративного темпу. Робити це можна «вухочитанням»: потрібно читати, читати й ще більше читати. Зверніть увагу на те, як письменники будують історію, сцену за сценою, як вони використовують опис; а ще на те, коли саме автори переходять від опису до наративної дії, від коментаря до діалогу. Шукайте це в письмовій формі, щоб розвинути в собі інстинкт. Навчитися цього можна, якщо багато читати інших авторів.
Але що я можу, то це навчити вас, як створювати захопливі моменти з використанням техніки «Картинка-момент». Це не «описова пауза» Жерара Женетта, яка зупиняє потік оповіді. Це використання деталей в одну мить, щоб розтягнути реальний час і перетворити його на психологічний. Коли ви створюєте психологічний час, ви формуєте напругу, драму. Як сказав Еберт, дія не створює напруги, вона її знімає. Картинка між дією або діалогом — це те, що веде до напруги, це психологічний час, у якому нічого не відбувається. Техніка «Картинка-момент» є одним з основних будівельних блоків усієї розповіді, що дає сцені напруженості та глибини. Глибокий голос залучає вашого читача в історію, але історія стає втомливою без переконливих сцен і особливих подій. Не важливо, наскільки голос глибокий, у якийсь момент ви повинні «закінчити операцію» й дати читачеві побачити все те, що він відчуває, і навіть більше. Тому пам’ятайте фразу-прислів’я, яку вам повторить будь-який хороший автор: «Не розказуйте, а показуйте». І тепер ви знаєте, ЯК це робити.
Історія та подія — це, по суті, одне й те саме: у кожної є початок, середина й кінець. Ми припускаємо, що наша історія цікава. Яку б історію ми не хотіли розповісти, але саме моменти в подіях втілюють її в життя. Джек читав сторінки за сторінками, у яких письменник мчить через свою історію: «Ми зробили це, а ще ось це, а потім сталося це, а потім ось це». Але в подібному наративі не буває моментів, у яких я, як читач, можу зануритися у внутрішній світ персонажів або їхні конфлікти. Це все дія та розповідь, історія та подія. Начебто письменник був настільки зосереджений на історії, що не зміг сповільнитися й втілити образи та моменти в життя. Зрештою, так — концентруватися на кожній сцені й на кожному моменті в кожній сцені — ну, це справді потребує зосередженості та витривалості, а також великого терпіння. Письменникам не можна поспішати. Письмо схоже на різьблення: кожну сцену вирізають з мармурової брили. Нам потрібно дотримуватися чарівних моментів — у деякому сенсі це і є історія.
Кларк Ґейбл у ролі Ретта Батлера говорить Скарлетт О’Гара: «Чесно кажучи, моя дорога, мені наплювати». Гамфрі Боґарт дивиться на Інгрід Берґман і промовляє: «У нас завжди буде Париж». Сукня Мерилін Монро підіймається над решіткою тротуару. Арнольд Шварценеггер у ролі Термінатора каже: «Я повернусь» (I’ll be back); у «Зоряних війнах» момент і фраза: «Люку, я твій батько»; Мег Раян симулює оргазм у кафе, і дама за сусіднім столиком, у якої офіціант бере замовлення, каже: «Мені те саме, що в неї». Такі моменти підсилюють сюжет, роблять сцени яскравими, а без переконливих сцен наші історії нудні.
Коли ви сідаєте писати у вашому журналі,
дотримуйтеся цих вказівок (рецепта):
Починайте без ідеї, без предмета, без думки, про ЩО писати. Не думайте, чи буде те, що ви пишете, цікавим. Забудьте про історію. Забудьте, що з цього тексту має щось вийти. Пишіть, як розмовляєте. Перевіряйте себе, перевіряйте кожне речення: чи так ви говорите? А може, так ви звикли саме писати, а не говорити?
Допоможіть вашому голосу піти глибше, використовуйте «Рядок трансформації». Якщо гарний рядок або такий, який ви відчуваєте тілом, не з’являється, придумайте будь-який! Або просто візьміть будь-яке речення з Я та придумайте відповіді на запитання: «Яка історія мого життя?», «Що є правдою про мене?».
«Масажуйте»«Рядоктрансформації»йнепоспішайтеповернутисята/або завершити вашу історію. Якщо ловите себе на думках про історію, читайте пункт перший. «Масажуйте» «Рядок трансформації», уявіть, що він — це сходи, кожен новий рядок — це сходинка нижче. Будьте хоробрими, будьте вигадливими, спускайтеся далі. На п’ять або сім сходинок. Пробуйте, зараз вам потрібно ТРЕНУВАТИСЯ.
А тепер дайте вашому читачеві «Картинку-момент». Це може бути абсолютно все: від моменту, пов’язаного з вашим «Рядком трансформації», до картинки, яку ви бачите зараз перед своїми очима, коли пишете свій текст, ваша «Картинка- момент» може бути цілком вигаданою.
Головна мета — дати читачеві «Картинку-момент»,
поки ви все ще перебуваєте в глибокому голосі.
Ви показуєте йому момент, використовуючи конкретні деталі, і в цей час ваш голос іде з глибини, і це несвідомо вплине на те, як ви пишете.
Реальний час vs психологічний час
Шістнадцятирічна дівчина сидить у своїй кімнаті, вона думає про те, що трапилося сьогодні в школі. Входить її мати, за нею батько. У матері в руках зошит, особистий щоденник дівчини. Вона тримає його перед її обличчям. «Що це, юна леді? Ти збираєшся нашкодити собі?», — питає мати. Дівчина дивиться на щоденник, вона думає: «Мати прочитала його увесь чи тільки ту частину, якої достатньо, щоб відповісти на це запитання?». Її погляд переходить від щоденника до матері, потім до батька й назад до щоденника. Минає лише мить, перш ніж дівчина відповість, але, здається, що час триває довше (майже цілу вічність). «Ні, я не збираюся собі зашкодити, — відповідає донька, — тепер поверни мені мій щоденник».
Усім нам знайоме відчуття, коли час ніби зупинявся або тривав вічність. Пригадайте, у яких ситуаціях ви відчували це, пригадайте, як саме ви це відчували? Я впевнена, що всі випадки, які ви згадали, будуть пов’язані з напругою, хвилюваннями. Саме напругу, драму, хвилювання хоче відчувати читач. За відчуття саспенсу весь світ так любить Стівена Кінга. Він не лякає своїх читачів, він дає їм змогу ВІДЧУВАТИ напругу. Переживати емоції героїв, занурюватись у їхній світ — ось що ми любимо в міцній літературі. Кожен читач (свідомо або ні) мріє, щоб текст впливав на нього.
Приклад про шістнадцятирічну дівчину ілюструє психологічний час, а не реальний. Ви можете сказати читачеві «час минав повільно», але це буде сказати, а не показати. Хитрість полягає в тому, щоб змусити читача відчути плин часу. Але сама лише картинка не зробить цього. Секрет у тому, щоб об’єднати зображення та момент в одне — у «Картинку-момент». Це технічна навичка, це не те, що ми робимо, природно розповідаючи історію. Це нелогічно, як і замахуватися ключкою для гольфу. Ніхто не бере з першого разу ключку так, як згодом учить тренер. Це неприродно. Подібні дії ми сприймаємо як вимушені та механічні. Розповідаючи історії друзям, ми зазвичай не надаємо їм «Картинки-моменту», але вмілий оповідач дає. Ви можете навчитися цього вміння так само, як і правильно тримати ключку для гольфу, ракетку для тенісу або паркуватися біля тротуару між машинами. Завдяки тому, що ви вчитеся правильно тримати ключку або як з машиною — правильно вибирати траєкторію руху та в потрібний бік повертати кермо, ваша здатність бити по м’ячу з потрібною силою та фокусом різко зростає, так само ви починаєте легко паркуватися й не перекривати руху на хвилин десять-п’ятнадцять під крики нетерплячих водіїв і бібікання їхніх автівок. Усе, що вам потрібно, — це практика. Щойно ви розберетеся з механікою, почнеться справжня творча робота.
Чотири запитання (ваші помічники)
Найкращий спосіб перевірити, чи правильно ви створили вашу «Картинку- момент», — це відповісти на такі чотири запитання (переконайтеся, що наведені відповіді ви теж прочитали та зрозуміли):
1. Які рядки букендів ви використали?
Чи був це діалог? «О, Ретте, що ж я буду робити, куди я піду?».Або дія / жест? Двері зачинилися, вона вказує на річку, піти в магазин — це не дії, а події — поширена помилка. Потім він поїхав додому — це не дія, це подія. Дорога додому займає більше кількох секунд. Якщо ваш букенд довший, ніж секунда або дві, це не букенд. Завершальний букенд також має бути дією / жестом або рядком діалогу. Слабкі букенди або (що ще гірше) букенди, які є подіями або безперервними діями, не працюватимуть. Механічний пристрій, який ми називаємо «Картинка-момент», не працюватиме, якщо ваші букенди не будуть чіткими та рішучими.
2. Скільки часу минуло між букендами (у реальному часі)?
Кілька секунд. Технічно це може бути цілих п’ятдесят дев’ять секунд, але не шістдесят. Чому? Тому що в нас «Картинка-момент», а не «Картинка-хвилина». Якщо у вас минуло більше часу, то у вас проблема. Скільки часу минуло між тим, як Скарлетт запитала Ретта, що їй робити, і відповіддю Ретта? Кілька секунд. Як щодо вступного букенду на зразок «Він кинув пістолет» і завершального букенду «Він з’їв бутерброд»? Кидання пістолета триває не більш як дві секунди, але з’їдання сендвіча займає не менш ніж кілька хвилин. Це подія, а не дія. Якби ви написали: «Він почав їсти свій бутерброд», це б спрацювало, оскільки почати в цьому випадку — це секунда. Але, наскільки нам відомо, може минути п’ятнадцять хвилин між тим, що він кинув пістолет і з’їв бутерброд. Мить триває всього кілька секунд. Складно створити паузу, яка триває майже хвилину, більшість ситуацій не складається зі стоп-кадру на шістдесят секунд.
Технічно кажучи, я дам вам п’ятдесят дев’ять секунд між букендами, але не шістдесят, не цілу хвилину. Ми не говоримо про час, який потрібен вам для написання ваших речень між букендами, або про час, який потрібен читачеві, щоб прочитати ці речення. Ми говоримо про реальний час, який відбувається в сцені, про яку ви пишете. Пауза між букендами в реальному, фактичному часі сцени, яку ви зображаєте, повинна тривати менш як хвилину, не більш ніж кілька секунд. «Що сталося між букендами?», — запитаю я. «Ну, вони вечеряли й розмовляли три години». Вибачте, це не момент. Це епічний роман!
3. Що трапилося між вашими букендами?
Нічого. Ніхто нічого не сказав, нічого не зробив, не ворухнувся. Нічого — значить нічого. Ніякі комахи не вилізли, не сіли на голову. Телефон не пілікнув. Нічого не відбулося. Перевіряйте себе! Лише одна річ, яка є між вашими рядками-букендами, — картинка. Опис. Картинка, зображення — це не дії. Статичний опис між рядками букендів викликає напругу, драму, тому що створює психологічний час. Описувати, хто й що зробив до цього моменту можна, це буде частиною ваших коментарів, експозицією (флешбеком), але пам’ятайте, що не можна давати багато коментарів і експозиції, це може зняти напругу. Краще давати більше деталей опису сцени, яка відбувається зараз. Нормально буде написати: «Він купив цей піджак минулого тижня», але намагайтеся залишатися більше зі сценою. Якщо ви розпишете всі деталі, чому та як він купував той піджак, ви втратите драматичність сцени, ваш читач не відчує напруги, а це зменшить і зацікавленість.
4. Скільки елементів «Картинки-моменту» ви використали? Скільки грошей ви заробили?
Уявіть, що за кожен елемент ви отримуєте 200 доларів. Якщо ви його повторюєте, гроші не додаються, ви отримуєте 200 баксів лише один раз. $200 — за сет, $200 — за сет-дресинг, $200 — за настрій, $200 — за пропс, $200 — за персонажа, $200 — за костюм і $200 — за коментар. Разом це — 1400 баксів. На першому тижні практики щоразу, коли ви у своєму журналі робите запис, ви повинні створювати «Картинку- момент», яка буде коштувати 1400 доларів! Потім ви можете використовувати будь- яку комбінацію із семи елементів. Але зараз, поки ви вчитеся й тренуєтеся, вам щоразу треба вписувати між букендами всі сім елементів. Сім елементів можуть іти в будь-якому порядку. Не важливо, почали ви з костюма, коментаря, пропса чи настрою. Головне — щоб у купі у вас були всі сім елементів, всі $1400, а не $200, $800 чи $1000.
Іще одна пастка — пропс
Пелюстки троянди на підлозі; копійки, розсипані на столі; листя на дорозі; краплі води на капоті машини — усе це сет-дресинг. А от одна пелюстка, одна копійка, один листочок, одна крапля — це пропс. Будьте уважні. Пропс — це предмет, якого навіть не торкаються герої в сцені, цей предмет обов’язково повинен бути меншим за колоду карт (ручка, якою ми пишемо, якщо вона мініатюрна, — це пропс, але краще взяти лише ковпачок від ручки) і він завжди в однині. Якщо на столі лежить одна купюра 100 гривень, — це пропс, якщо лежить кілька купюр, то це вже сет-дресинг, а якщо лежить одна скручена пачка купюр, це знову пропс.
Безперервна дія
Безперервна дія може бути одним із семи елементів:
«Його кістляві пальці возилися з чорнильною ручкою».
Це речення поєднує в собі персонажа (фізичний опис) і костюм (ручка, яку герой сцени тримає в руках). Ви заробили $400.
«Світловолоса дівчинка розгойдується назад-уперед у старовинному кріслі-гойдалці біля вікна вітальні».
Це речення дає вам $600. Тут у нас персонаж, сет-дресинг і сет.
«Маленька стара лампочка гойдалася назад-уперед над столом, відкидаючи тіні на вкрите зморшками обличчя чоловіка, поки він продовжував перетасовувати карти, наспівуючи початкові такти 5-ї симфонії Бетховена».
Це речення коштує $800: сет-дресинг, пропс, персонаж і настрій.
На цьому тижні це все.
Ще раз перечитайте файл «Шпаргалка».
Пишіть щодня, потім ви будете собі вдячні.
До зустрічі!
За матеріалами підручника Method Writing Джека Грейпса
Авторство, адаптація та переклад: Наталі Скорикова
Comments