Марія Олекса «Перші», 2023, 296 с., дизайнерка обкладинки: Марина Скрипай, обкладинка: м’яка, формат: паперова та електронна, видавництво «Віхола».
Ми рідко замислюємось, що жоден перший досвід більше не повториться
Роман з лаконічною назвою «Перші» про те, що керує людьми під час ухвалення найважливіших рішень у житті. Він про перше кохання, перші поцілунки, перші побачення та перші помилки. Про дитинство, яке закінчується, але залишається на рівні клітин.
Авторка зізнається, що провела довгі вечори, гуляючи по Гельсінкі й Осло у ґуґл-картах, аби якомога реалістичніше описати подорожі героїні «Перших» у ці міста. А от досвід застрягання посеред дороги в індійському потязі авторка мала й сама. Щоправда, тоді це сталося не через мусони, а через корову, яка стала на колії, і яку ніхто не смів посунути, бо в Індії це — священна тварина.
«Коли тобі тринадцять, знайти свою “фішку” — це ледь не найважливіше завдання у світі. Ба більше — ледь не єдина гідна причина злиденного існування на цій землі».
І ще він про першу, в житті героїв, війну. Про усвідомлення неважливості того, що було раніше. І він не про підлітків, ні. Він про дорослих, які так нічому і не навчилися, навіть після гімназій та Могилянки. Про дорослих, яким треба знову і знову повторювати одну й ту саму помилку, щоб нарешті зрозуміти. Що зрозуміти? Відповідь кожен знайде свою.
Київ
Спочатку здається, що головних героїв в книзі двоє. Проте дуже скоро читач зрозуміє, що третій, але зовсім не другорядний герой — це Київ. Навіть тим, хто не знайомий зі столицею, вулички й парки, якими гуляють Вла і Равлик, здадуться знайомими. Захочеться проїхатися на метро, вийти на станції «Університетській», відшукати найбільший будиночок для Равлика (тільки якщо будете уважні), знайти ту саму лавочку в парку Шевченка і, можливо, навіть спробувати викликати вітер.
«— Тепер опусти руки, заплющ очі й уяви, що кличеш вітер. Для цього ледь перебираєш пальцями, немов притягуєш прохолодні потоки повітря звідусіль, де б вони не були. Навіть найменшого струмінця буде достатньо, щоб трошки освіжитися.Я напружилася з усіх сил і спробувала уявити, як з усіх сторін до мене біжить вітер.— Розслабся, — тихо сказав Равлик.Раптом я відчула».
Хто подзвонив першим?
На початку роману читач знайомиться з дорослою героїнею Владою, яка виходить з аеропорту Бориспіль і, прочитавши новини, до яких не мала доступу два тижні, поринає у спогади юності.
Равлик і Вла знайомляться в літньому таборі та одразу дають один одному ці нові «імена», ніби ставлячи позначки, що тепер вони належать один одному. Не встигають вони й телефонами обмінятись, як прикрі обставини змушують Владу повернутися додому. Добре, що події розгортаються у світі, де дівчата вже можуть дзвонити першими, що і робить героїня. Хоча Равлик і вважатиме все життя, що це саме він подзвонив першим.
Після повернення в місто, герої знайомлять один одного зі своїм, особливим Києвом, адже для кожного з них він різний. Для Вла — це околиця, яку вона нікому не дозволяє називати передмістям. Для Равлика Київ — це спроєктовані його дідусем центральні вулиці, на яких він знає кожний шматочок бруківки. І хоча протягом всієї історії герої й женуться один за одним, ніби біжать уявний марафон, стосунки між ними розвиваються не надто стрімко, адже вони обоє вперше вчаться бути не «я», а «ми».
«Коли я сказала подрузі, що у нас “все не так”, я не збрехала й не применшила. Я чула так багато історій про те, як хлопці лізуть їм під футболку, або просять потримати їх за… ну, зрозуміло за що. Але Равлик був молодший за мене на рік, і поки ми рухались на одній швидкості».
Равлик та Вла підпадають під вплив один одного, навіть не усвідомлюючи того, наскільки значущий він залишить відбиток у їхньому майбутньому. Проте ми спостерігаємо за стосунками юних людей з перспективи дорослої героїні, яка розкриває свої спогади, що так раптово нахлинули, випадковому знайомому. Тому одразу бачимо, яку велику роль відіграють у житті героїв події їхньої юності, таким чином, я зокрема, мимоволі замислююсь, «а чи не змінила і я чиєсь життя, своїми словами чи діями? І чи не вплинув хтось таким чином на мене?».
«— Патріку, знаєш, от тебе дівчина у школі надихнула стати психологом, а я, навпаки, зруйнувала для Равлика одну його мрію. — Хіба ж він не став успішним?— Так, став. Архітектором. Одним з найкращих у Європі, якщо не у світі. Але мав стати портретистом…»
Протягом книги цікаво спостерігати за трансформацією й змінами в характері та в діях героїв. Вони сміливі, промацують один одного та навколишній світ в спробах знайти межі. І вони їх знаходять, вдаряються лобами, вчаться, роблять висновки. Герої не є «стерильними» або ж виключно негативними, що часто зустрічається у літературі, де описують молодих людей. Вони вперті, вони помиляються, вони не завжди впевнені у своїх бажаннях, проте мають чіткі цілі. Вони справжні, тому мені було не важко впізнати в них себе.
Війна, яка змінила все
Одним з найпотужніших моментів в романі є події 2014 року, про які зараз особливо боляче, проте актуально читати. Ті події змінили життя усієї країни, і зокрема Равлика та Вла, які, хоча і зустріли їх не разом, в найстрашніші моменти подумки тримають один одного за руку.
« … Коли нашу колону обстрілювали, я мріяв, щоб у мене в кишені знайшовся олівець і аркуш. Тоді б я, як ти мені радила, записував би тільки хороші слова. Памʼятаєш? Сонце, море, ліс, сміх, шепіт, камінь, дотик...Але аркуша не було…»
Більшу частину книжки авторка описує юність героїв, проте, на мій погляд, дорослим читачам буде корисно озирнутися на власні помилки, неправильні рішення чи поспішні кроки. А ще згадати власні перші «ми», перші «люблю», та подумати над тим, як події та люди минулого впливають на рішення зараз. Впевнена, кожен відшукає в цій історії себе.
Фінал може комусь здатися неочікуваним і нещасливим, проте він є чесним. Здається, саме так закінчилась би ця історія, якби вона була реальною. Солодко-гіркий посмак справжнього життя.
Анастасія Овчарова
Comments