Синдром самозванця у контексті творчості: визначення та практичні вправи для самостійної роботи
[синдром самозванця = мене недостатньо]
Синдром самозванця – психологічний феномен, за якого людина сумнівається у власних досягненнях і боїться, що її «викриють» як некомпетентну.
У творчості цей синдром особливо поширений серед письменників, які відчувають, що їхній успіх – випадковість, а не результат зусиль.
Психологічні механізми синдрому самозванця:
когнітивні викривлення (хибні шаблони мислення, які впливають на емоції та поведінку): мислення «все або нічого» (якщо я не ідеальний, я невдаха); знецінення позитивного досвіду (успіх – випадковість, а не закономірність чи моя заслуга); катастрофізація (якщо моя книжка не буде ідеальною, мене викриють як несправжнього письменника);
травматичний досвід: люди, які стикалися з критикою або вихованням в середовищі, де схвалення залежало від досягнень, мають вищу схильність до появи синдрому самозванця;
екзистенційні аспекти: страх невідповідності власному ідеалу, страх невдачі чи страх успіху
високі моральні ідеали провокують внутрішній дисонанс та конфлікти, які в свою чергу провокують появу синдрому самозванця (наприклад, ланцюжок: моральна установка що гроші = зло => успішні автори = зло => я = хороша людина => я не маю права бути успішним автором => я не пишу / я саботую завершення рукопису / я сумніваюсь у своїй роботі тощо)
емоційне вигорання, хронічний стрес, фізичне виснаження можуть посилювати негативне сприйняття власних досягнень.
Причини виникнення синдрому самозванця:
культура та виховання (якщо в дитинстві цінували лише за досягнення та регулярно порівнювали з іншими);
соціальні фактори (високі очікування суспільства, відсутність бажаної підтримки від оточення);
негативний досвід (неконструктивна критика, невдачі, відмови від видавництв в поєднанні з відсутністю підтримки);
соцмережі (порівняння неідеальної картинки себе з ідеальними картинками інших).
Прояви синдрому самозванця у письменників:
перфекціонізм (прагнення до ідеалу без можливості задовольнитися проміжними результатами);
порівняння себе з іншими (схильність оцінювати себе через призму успіхів інших);
низька самооцінка (переконання, що успіх є випадковістю);
постійні сумніви у своїй творчості;
страх публікації (оприлюднення / читання на загал тощо) = страх критики;
прокрастинація (постійне відкладання роботи над текстами);
впевненість, що інші автори пишуть краще, знають більше, можуть більше;
знецінення власних досягнень;
сором за успіх чи популярність (на це заслуговують інші, а не я).
Що допомагає долати синдром самозванця:
Усвідомлення, що є така проблема.
Бажання з цим працювати.
Прийняття того факту, що сумніви – звична частина будь-якого творчого процесу.
Фокус на процесі, а не на результаті.
Ведення журналу успіхів (фіксація будь-яких своїх досягнень, починаючи з мікроскопічних).
Постановка реалістичних цілей (наприклад, дописати розділ, а не написати за тиждень геніальний роман).
Практика самопідтримки (бути собі найкращим другом).
Знаходження у підтримуючому середовищі «своїх» людей (спілкування, обмін досвідом, підтримка тощо).
Відгуки (збирати конструктивну критику від колег та наставників і фокусуватися на своїх сильних сторонах).
Практична частина (для самостійного виконання)
Вправа 1: Лист підтримки
Мета: змінити внутрішній діалог із самокритики на підтримку.
Напишіть лист самому собі від уявного друга або наставника, який вірить у ваш талант. Що б він вам сказав? Які сильні сторони у вашій творчості він би відзначив?
Вправа 2: Докази успіху
Мета: навчитися помічати свої досягнення.
Складіть список щонайменше з 10 речей (чим більше, тим краще), які підтверджують ваші творчі успіхи. Це можуть бути схвальні відгуки читачів, написані статті чи книжки, моменти, коли ви відчували натхнення.
Вправа 3: Переписування внутрішнього сценарію
Мета: змінити обмежуючі переконання.
Запишіть усі свої негативні думки, переконання, сумніви та страхи, пов’язані з творчістю, вашою книжкою, вашим текстом тощо. Переформулюйте їх на позитивні або підтримуючі. Наприклад, я боюся дописувати книжку, бо потім не матиму такої ж класної ідеї для нової => я дозволяю собі працювати над рукописом рівно стільки, скільки мені потрібно і це нормально.
Кожна із запропонованих вправ дозволяє побачити, що насправді вам все вдається (у своєму темпі, своїм чином, за своїми правилами і тд, але вдається). Тому варто фокусуватися на процесі, помічати свої досягнення (навіть якщо це – встати зранку з ліжка і сісти за щоденник на 10 хвилин) і продовжувати рухатися до бажаної мети.
Все можливо, вас ВЖЕ достатньо.
Comments