У світі літератури існує розтиражоване правило: “Пиши тільки про те, що знаєш сам”. Особливо ним люблять годувати письменників-початківців. Проте подивіться на порушників цього закону. Наприклад, на Стівена Кінга та його роман “Кері”, де дівочий світ у старшій школі Кінг відтворив зі слів своєї дружини, або на всі пригоди міс Марпл та Еркюля Пуаро, які Агата Крісті змалювала точно не з власного досвіду, мабуть, окрім опису отрут, на яких авторка добре зналася.
Отже, не варто відмовлятися від творчого задуму тільки тому, що він охоплює землі, на котрі ви ніколи не ступали, чи часи, що давно минули. Бо написати про те, чого не бачили на власні очі, можливо. Це лише потребує певних зусиль у пошуку інформації та навичок створення переконливого тексту: власного голосу, кінематографічних описів, тональної динаміки та інших.
Тому ділимося зі сміливими та наполегливими, як і де шукати інформацію, аби писати правдоподібно про невідоме, бо відповідь у Google насправді нічого не пояснює.
Про культурні маркери та шаблони
Перед тим, як розпочати пошук інформації, визначимося, що саме варто шукати. Нам потрібно вибудувати гармонійно картину світу і не важливо, йдеться про життя кравців у вікторіанській Англії чи про лікарів швидкої в сучасному Києві. Почнемо з загального:
1. Глобальні події у світі й на визначеній території.
Навіть якщо твір про загадкове вбивство або про закоханих, історичні події стануть фоном для обраного сюжету. Аби герої ще органічніше вписалися в обране місце й час, можна додати до епізодів реальні історичні обставини, згадати кілька видатних особистостей. Це не обов'язково повинні бути супергучні прізвища, бо, зрозуміло, що не всі бачили на власні очі поразку Наполеона чи вбивство Кеннеді, проте пара фраз по радіо про фатальний постріл або звістка про перемогу під Ватерлоо від героя, що має зв'язки з колом Веллінгтона ще з часів Португальської кампанії, додасть тексту переконливості. Отже, шукаємо дати, основних учасників подій, локальних героїв та намагаємося побачити історичну картину очима головних персонажів із урахуванням їх віку, соціального статусу, особистих переконань. Навіть якщо події відбуваються у теперішньому часі у різних соціальних і професійних колах, їх будуть сприймати по-різному. Якщо йдеться про те, що відбулося на території сучасної України, не забудьте про перехід на новий стиль у календарі.
2. Локальні події та новини.
Вони потребують детальної уваги. Уявіть, екоактивіста, який не обговорює закон щодо сортування сміття, або ж дружину військового, що не цікавиться подіями на фронті. Не правдоподібно? От і мені так здається. Такі герої, найімовірніше, не помітять стрибків цін на нафту, проте події, що торкаються особисто їх, так чи інакше мають лишити слід у тексті.
3. Життєвий простір героїв.
Це те, що оточує ваших героїв у повсякденному житті. Почнемо знову з глобального. Чи винайшли вже електрику, телеграф, літаки? Як опалюються будівлі, де купують та готують їжу у вашому світі? Чи існують уже сучасні вулиці, площі, пам'ятники і яку назву вони носять? Як виглядає місто чи селище, де мешкають дійові особи? З'ясували?. А тепер додамо до опису вулиць трохи “подій” у вигляді старої афіші виступу Вертинського або газети з заголовком про вбивство Столипіна в театрі, яку читає поважний пан за сусіднім столиком. Так вийде дійсно правдоподібно.
Якщо говорити про сучасний простір, то збору інформації все одно не уникнути, бо Київ студента, що приїхав до гуртожитку з маленького містечка, й Київ Новопечерських Липок — це два окремих всесвіти, які майже не перетинаються. Тут особливої уваги набувають деталі, пов'язані з заняттям, матеріальним станом та віком персонажу.
4 Зовнішній вигляд.
У що вдягнені всі навколо, з чого пошита сукня головної героїні, чи можна взагалі у цей час виходити жінці з розпущеним волоссям надвір? Навіть якщо все це не стосується напряму вашої історії, якась яскрава подробиця зможе одразу заглибити читача в потрібну атмосферу. Не нехтуйте одягом, він справді важливий. Якщо мова йде про уніформу певних професій, поцікавтеся, де її купують, з якої тканини шиють, чи приємна вона на дотик, чи багато коштує? Навіть якщо ця деталь не увійде до рукопису, вона доповнить ваше уявлення про світ, який ви створюєте.
5. Культурні норми поведінки.
Хто оточує героїв і як ці люди спілкуються, що таке етикет вашого світу, якою мовою говорить сам герой, які образи використовує? Архаїчні слова, діалекти, професійна лексика, наявність запозичених слів з інших мов вдихнуть життя у діалоги. Також доведеться попрацювати над асоціаціями. Тобто між “Після сніжної ночі Київ стояв увесь білий, алебастровий” й “Після сніжної ночі Київ стояв увесь білий, пінопластовий” пройшло приблизно сто років. Це стосується й посилань на літературні твори, політичні події, наукові відкриття. Наприклад, дактилоскопія поширювалася світом кілька десятиліть, тому, якщо в Лондоні вже визначали злочинців за відбитками пальців, то у Парижі до цього дійшли значно пізніше. А, значить, порівняти складний лабіринт із відбитком пальця для героя з Лондону певної доби буде більш природно, ніж для паризького героя.
А тепер перейдемо до шаблонів. Зазвичай, шаблони — це перші 5 -10 асоціацій, які виникають у нас при згадці про певну історичну подію, місце або соціальну групу. Як правило, до шаблонів входять реальні топоніми, події, особистості, місцеві культурні ознаки, що максимально відбилися у масовій культурі. За шаблоном Париж — це Ейфелева вежа, Лувр, вино, круасани й вишукані француженки. Це плоско й навіть пошло. Будьте обережні, шаблони — це слизька стежка в нікуди, тому якщо у тексті Париж відрізняється від Києва лише кількома пунктами — це не Париж, це добірка кліше. Подивіться на наступний уривок.
“Що я пам'ятаю про Париж? У нас були квитки на липень, той самий липень, що майже через два місяці після пожежі у Нотр-Дамі. Ця ідея належала не мені — їхати вперше в Париж у саму спеку, проте мені сподобалося, що всі мої сукні вмістяться у ручну поклажу, і я погодилася. Пам'ятаю, як ми блукали аеропортом де Голля, як не без пригод знайшли той шаттл, що коштував майже як переліт з Польщі до Києва, як у ньому поряд із нами сиділи дві пані зі Львова, і ми вгадували, чи вони по роботі, чи гуляти містом? Як наступного дня на станції Gare de l’Est на протилежній платформі я дивилася на молоду фігуру у чорному хіджабі й намагалися вгадати, чи вона з Алжиру, чи вже народилася у Франції? І що взагалі відчуває жінка, яка має право не соромитися лише власних рук й очей, у такому місті, як Париж? Ще пам'ятаю, як нам хотілося почути комплімент від незнайомого месьє на вулиці обов'язково французькою й ми навіть влаштували невеличке змагання та посміхалися чоловікам у натовпі, але єдиним компліментом того дня було “bella signora” від старого італійця у черзі в супермаркеті, а справжні французи виявилися занадто заклопотаними для компліментів”.
Переконливо? До речі, у Парижі я ніколи не була. А всю цю інформацію щойно дістала з Гуглу й скомбінувала із враженнями з інших подорожей. Проте я додала максимум свого суб'єктивного бачення міста, багато деталей, про які, здається, можна знати лише з власного досвіду. Майже кожен мій опис має якийсь коментар й інформацію, яку легко перевірити в інтернеті. Після такого вступу я вже можу дозволити собі писати й про Єлисейські поля, й про Ейфелеву вежу, й навіть (хоча я категорично проти) використовувати кліше на кшталт “місто кохання”, проте подані моїм власним голосом вони вже перестають бути шаблонами.
Про джерела і пошук
Ідеально, коли є можливість самостійно відвідати Рим чи Париж. А якщо ні? Тоді найдоступнішим способом дізнатися все й про всіх є Гугл. Далі йдемо по тих самих пунктах: що відбувається у світі, що відбувається локально, як виглядає місцевість і так далі.
Де саме це шукати? Поверхнево — у Вікіпедії, глибше — у статтях з історії, спогадах, хроніці новин, онлайн-виданнях. Щодо зовнішнього вигляду — долучіть інструмент “Зображення”, подивіться схеми транспорту, назви вулиць, не нехтуйте гугл-картами з фото, якщо йдеться про сьогодення. Пам'ятайте про пошук на іноземних мовах, долучіть хоча б англійську і ви будете вражені, як розшириться інформаційне поле.
Для відтворення певної історичної доби справжньою знахідкою є спогади, автобіографії, листування, наукові статті, література того часу, архівні номери газет та журналів, метричні книги та інше. Шукайте нестандартні ходи: історії хвороб, старі дошки об'яв, тогочасну рекламу, каталоги для замовлення товарів.
Хочете побачити обличчя міста за останні 150 років? Розшукайте назви видатних фотографів певної доби, портретистів та володарів фотоательє. Далі знову вмикайте пошук через “Зображення”, переходьте за посиланнями, читайте, зберігайте. Додавайте вкладки, виписуйте імена істориків та відомих сучасників подій, потім поглиблюйте пошук за їх прізвищами, дивіться фото, особливо портрети, запитуйте себе: “Яким може бути мій герой, якщо його/її оточували такі люди?”. Сам процес пошуку народить ще з десяток сюжетних ліній та яскравих характерів.
Те саме стосується гардеробу й звичок. Іноді каталог жіночого плаття за 1905 рік розкаже більше за купу історичних фільмів, а перепис населення чи кримінальна хроніка — за всі спогади й газетні заголовки.
Використовуйте різні формулювання запитів, обов'язково додайте англійську, а в ідеалі — ще й місцеву мову. Запити можна перекласти самостійно, а далі користуватися автоперекладом. Навіть події, що відбувалися в Україні, досліджують і на Заході, тому не нехтуйте цим способом.
Зрозуміло, що література народжує художній світ, а не документально відтворює певні роки, проте грубих помилок все ж таки ліпше уникати. До того ж описувати вигадані обставини все одно краще свідомо, спираючись на точну базу, аніж через брак інформації, як все це відбувалося насправді.
Але не Гуглом єдиним. Якщо ви пишете про певну спільноту, наприклад лікарів, політиків, вчителів, занурюватися в їх світ можна через професійні спільноти на фейсбуці, форуми, телеграм-канали. Читайте коментарі, стежте за лідерами думок. Не були в лікарні, про яку йдеться? Пошукайте за геотегами на фейсбуці та в інстаграмі. Скоріше за все, ви знайдете потрібні дописи, фото або хоч якусь зачіпку.
Читайте новини, що пов'язані з професійною діяльністю, заходьте на сторінки вишів, у яких могли б навчатися ваші герої, проведіть моніторинг спецодягу, якщо він потрібен. Шукайте консультантів онлайн або в реальному житті, які стануть вашими провідниками у світ медиків чи слідчих. Ставте їм найбезглуздіші питання, наприклад, чи п'ють розчинну каву в деканаті на другому поверсі університету, чи бігають до їдальні по каву?
Ще однією невичерпною скарбницею є художня література. Проте часто вона передає саме дух епохи так, як цього прагнув автор, тому спиратися лише на одне художнє джерело не варто. Бо Київ Булгакова — це Київ Булгакова, а не задокументована історія міста. Література вкрай важлива для почуття стилю, розмовної мови, побутових деталей, але історичну правду краще шукати в більш наукових джерелах.
Якби інтернету не було
На жаль, далеко не все можна знайти в інтернеті. Багато історичних архівів, періодичних видань і досі не викладені в мережу. Тому пам'ятайте про бібліотеки. Там можна знайти старі номери журналів та газет і сфотографувати все, що зацікавить з надрукованого. До того ж в бібліотеці можна попитати про істориків чи культурологів, що вивчають потрібне питання. Ходіть на відкриті лекції, презентації книжок на необхідну тему.
Ще одне обов'язкове для відвідування місце — це блошиний ринок або крамниці зі старовиною. Зазвичай там можна знайти листівки з привітаннями сторічної давнини, стародавні фото, зокрема міста й краєвидів, посуд, годинники, праски, рушники, прикраси, ікони, елементи гардеробу. Фотографуйте все, що впаде в око. Потім за назвою фірми або ж ініціалами можна дізнатися в інтернеті більше про ці речі, хто міг їх використовувати, чи вважалося це розкішшю або, навпаки, ознакою бідності.
Будьте наполегливими, шукайте свідків переламних подій або їхніх дітей та онуків, слухайте родинні історії, пишіть листи історикам із проханням порекомендувати літературу про певний проміжок часу.
Це кропітка праця, проте вона того варта. Коли у вашому тексті оживе й задихає минуле, ви зрозумієте, що кожна хвилина пошуку себе виправдовує на 100%. Я можу порівняти це з класичним балетом. Чи важко танцювати на пуантах? Неймовірно важко, навіть стояти на них без годин тренувань неможливо. Чи можна обійтися без них? Звісно, проте це вже історія не про класичний балет. А якщо ви обрали саме його, то вдягайте свої пуанти й до станка. Бо на вас вже чекає повний зал читачів.
Comments