У фільмі «Карате Кід» містер Хан учить свого учня виконувати базові рухи: він змушує його знімати й одягати куртку. «Одягни, зніми, — каже йому Хан, — одягни, зніми». Хлопець злиться. Він хоче вивчати карате, а не як знімати-одягати куртку. Але містер Хан наполягає. «Зніми, — каже він, — одягни. Не так. Треба з усмішкою. Усміхайся». Навіть глядачів це дратує. Але ті, хто розуміють концепцію процесу, знають, чого саме Хан вчить хлопця. «Тисяча тренувальних замахів», — як пише Джек. Хлопчик вчиться так, як розум вчитися не може. Повторюючи завдання, наче дзенівський коан, хлопчик вивчає свій перший базовий блок.
У класі з акторської майстерності вашою першою вправою може бути завдання: увійти до кімнати та виконати просту дію — зібрати валізу, знайти окуляри чи заховати пачку грошей. Мета полягає в тому, щоб відчути, що ви щось робите без гри й удавання.
Наприкінці сцени може задзвонити телефон. Ваше завдання — відповісти на дзвінок і сказати: «Алекса тут немає, він полетів на Ямайку», — і покласти слухавку. Потім ви виходите з кімнати. Якщо в цій сцені були моменти, коли ви, здавалося, «указували» глядачеві, що ви думаєте або перебільшено натякали на почуття вашого персонажа жестами чи виразом обличчя, вас змушуватимуть продовжувати працювати над сценою. Ваше завдання — навчитися передавати підтекст (почуття, думки) через дії, які є реальними та правдивими, а не акторською грою. Просто виконуйте завдання «зніми куртку, одягни куртку».
Так само й письменник прагне бути правдоподібним. Цього тижня, уже щонайменше кілька днів, ви пишете по декілька сторінок на день у своєму журналі, намагаючись писати так, як говорите. Перш ніж перейти до завдання, важливо оцінити, що ви вже написали.
Запитання, які потрібно собі поставити: «Чи вірю я в це?», «Чи здається написане природним?», «Чи розмовляють так люди?». Якщо є фрази або речення, що не здаються природними, підкресліть їх. Це не означає, що їх погано написано. Питання в тому, чи це написано в синтаксисі мови, чи в синтаксисі письма? Прочитайте свій текст уголос, намагаючись бути об’єктивними. Будьте навіть прискіпливими. Проаналізуйте кожен прикметник і кожен прислівник. Ви використовували б цей прикметник, якби говорили про це? За кожен прислівник, який ви вирішили зберегти, будьте готові заплатити в класі 50 гривень. Цей прислівник справді вартий 50 гривень? Якщо ні — видаляйте його. Порада Джека — видаляйте всі ваші прислівники. Він каже: «Мені ще ніколи не траплявся прислівник, який був би абсолютно необхідним. Дозвольте мені перефразувати: мені ніколи (!) не траплявся прислівник, який був би необхідним». Ось тому видаляйте їх усі. Заощаджуйте свої гроші.
Читаючи свою роботу вголос, запитайте себе: речення звучить розмовно чи літературно? Чи є якась його частина, що має перевантажений вигляд? Можливо, це вся фраза або лише одне слово? Дехто з нас використовує слова, якими не користуються інші. Зверніть увагу, як слово вжито в контексті речення, структури й синтаксису (або просодії, як це називають філологи). Питання не в самому слові, а в тому, як його вписано в речення. Ось у такий спосіб ви можете визначити, пишете ви так, як говорите, чи ні.
Це не завжди питання до самої лексики, це, імовірніше, те, як ми об’єднуємо фрази. Це внутрішній інтуїтивний досвід. Ви колись чули, як хтось намагається продати вам щось по телефону? Я впевнена, що ви відчували, коли ті люди читали скрипт і коли вони по пам’яті розказували інформацію про продукт. Ви точно могли сказати, що вони не просто розмовляють.
Часто в класі студенти кажуть, що говорять розмовним синтаксисом, бо це пов’язано з їхньою освітою / вихованням / роботою. Але це неправда. Попри роботу / освіту / виховання тощо, ви не говорите літературним синтаксисом. Ви можете говорити довгими реченнями, цитувати науковців чи вставляти слова з вашої роботи, але робитимете ви все це в розмовному синтаксисі.
Розмовний синтаксис — це необов’язково про матюки, сленгові словечка тощо. Розмовний синтаксис — це як саме ви будуєте речення. Які слова вживаєте саме ви, де робите паузи, як реагуєте на ту чи іншу обставину тощо.
У когось в розмовному синтаксисі виривається «Тю!», у когось «Господи, як так можна?», у когось «Мда» тощо. У вас є ваші власні слова, звички, інтонації, їх сформував ваш досвід, ваше дитинство, ваш шлях. І наша мета — дістати ваш голос. А ваш голос — це ваша особистість.
Якось за кермом Джек перемикав радіостанції та зупинився, почувши, як один з ведучих висловлює свою думку. Було щось дивне в синтаксисі його фраз, вони звучали, як написані. Джек подумав: «Він читає книжку або газетну статтю». Закінчивши, ведучий додав: «Цей уривок був із книжки Конрада Флюгельмайстера “Історія випускних промов і студентів, які їх любили”». «Ага!», — сказав собі Джек. Радіоведучий був досить досвідченим, щоб звучати так, ніби він говорить, але його синтаксис дав Джеку підказку.
Ще письменником-початківцем Джек неофіційно навчався у своїх улюблених авторів. Він занурювався в себе й писав, намагаючись наслідувати їх, він хотів, щоб вони впливали на його письмо. Він ковтав їхню тональність, вирази, використання мови, а закінчивши, уявляв, що поглинає їхню майстерність і робить її своєю, наче їхній вплив осідає в його клітинах. Він проводив місяці з кожним письменником:
Вільямом Фолкнером, Ернестом Гемінґвеєм, Юдорою Велті, Вірджинією Вулф, Френсісом Скоттом Фіцджеральдом, Томасом Вулфом, Карсон Маккалерс, Генрі Джеймсом («Посли»), Солом Беллоу («Пригоди Огі Марча»). Він запитував себе, що Дешилл Гемметт робив із цим реченням? А Вілкі Коллінз, Марсель Пруст, Томас Манн, Малькольм Лаурі («Біля підніжжя вулкана»), Джером Девід Селінджер, Елізабет Боуен, Ральф Еллісон, Джеймс Джойс?
У кожного під стилем був свій унікальний голос. Ви можете скопіювати Пікассо, але не його голос — як його рука рухає пензлем по полотну. Ви можете копіювати манери Брандо, але не його особисту глибоку правду. Ви можете наслідувати письменників, але ви просто запозичуєте їхні манери. Ваша робота буде схожою на Потвору Франкенштейна — стиль, зібраний з ефектів і прийомів інших авторів. Розуміти, що роблять інші письменники, дуже важливо, але, зрештою, вам потрібно знайти власний голос. Як говорить лікар Преторіус у «Нареченій Франкенштейна»: «Чи можна вже вставляти серце?». Серце починається з цієї простої вправи — «Пиши так, як ти говориш». З перших чотирьох концепцій ця —найважливіша.
«Велика зелена автівка швидко пронеслася довгою вузькою вулицею» або
«Я заплющила очі, відчувши тепло гарячого чаю, що лавою розливалося по моєму тілу».
Це не усне речення — ніхто не збирає стільки прикметників і прислівників, коли говорить. Ми не будуємо так речення, якими б начитаними, розумними та культурними ми не були та яку б посаду не обіймали.
Пам’ятайте, я не даю вам 50 гривень за кожен прикметник або прислівник, я штрафуватиму на 50 гривень за кожний непотрібний прикметник і прислівник. Тому дослідіть синтаксис і просодію ваших речень. Підкресліть ті, які здаються написаними, а не сказаними, і перепишіть їх. Розвивайте своє вухо. Щойно ви відчуєте власний голос, переходьте до другої концепції «Письменницького Методу». Щоб ваш голос став глибшим, «масажуйте» «Рядок трансформації».
«Рядок трансформації»:
використання оповідного,
аналітичного та глибокого голосу
Що таке «Рядок трансформації»? Це термін, який придумав Джек Грейпс. Не «Рядок переходу», а саме «Рядок трансформації».
«Рядок трансформації» — це будь-яке речення, у якому є слово «я».
Я люблю морозиво.
Іноді я думаю, що гарна.
Я не уявляв, про що вона говорить.
Коли йде дощ, я залишаюся всередині.
Коли мій брат увійшов, я ховав торт до його дня народження.
Я відштовхнув стіл і став біля дверей.
Я завжди боюся, що трапиться щось погане.
Мені складно довіряти людям. («Мені» в цьому реченні еквівалентне «я», тому що це речення можна сказати так: «Я достатньо складно довіряю людям». Але речення «Мій тато ніколи не довіряв мені» не можна переробити в я-речення, оскільки речення не про вас, а про вашого батька).
• Іноді, коли я слухаю, що Наталі говорить, у мене болить голова.
Кожне підкреслене словосполучення — це ядро «Рядка трансформації». Це ядро, яке забезпечує основу для «масажу». Деякі з рядків, звісно, сильніші за інші. «Я люблю морозиво» не має такого самого резонансу, як «Я завжди боюся, що трапиться
щось погане». Можна сказати, що «Рядок трансформації» — це особисте твердження, у якому є слово «я» та яке має на увазі самовідкриття. У своєму вірші «Берези» (Birches) Роберт Фрост пише: «Колись я й сам гойдався на березах» (So was I once myself a swinger of birches). А потім щось усвідомлює й у наступному рядку робить ще глибше відкриття: «І тому мрію я повернутися, щоб бути» (And so I dream of going back to be). Особисте твердження (або «Рядок трансформації») розкриває щось для письменника — це свого роду прозріння. Такі твердження поглиблюють тон, спрямовуючи письменника вглиб.
Це підводить нас до трьох голосів або, точніше, до трьох місць, з яких виходить голос.
1. Оповідний голос — це простий наратив або експозиція. Автор не пов’язаний з глибоким емоційним станом, він просто доносить інформацію, описує щось, як воно є. Коли частину вашого запису в журналі виконано без емоційного резонансу, запишіть на полях — оповідний голос.
2. Аналітичний голос — це аналіз, опрацювання якоїсь проблеми або ситуації. «Якби це було так, то я б знав, але вона про це не думала, тож я подумав, що то було
тоді, і зараз воно так, як от є». Аналітичний голос може здатися емоційним, тому що він говорить про почуття, але в цьому й суть. Він говорить про почуття, а не з почуттів. Це текст, узятий з досвіду, навіть коли він говорить про емоції. Немає нічого поганого ані в оповідному голосі, ані в аналітичному. Вам просто потрібно знати відмінність.
3. Глибокийголосвиходитьзсерединиособистості.Цемедитативний, інтроспективний, заряджений почуттями голос. Це відчуття, що письменник переживає якісь глибокі емоції. Коли ви пишете про сумне або болісне переживання, глибокий голос може з’явитися природно. Але навіть щасливі моменти (через те, що вони відчутні й емоційно заряджені) часто пишуть з гостротою. Це і є глибокий голос. Це інтимний голос, який ви використовуєте, коли розмовляєте з другом пізно вночі, намагаючись знайти слова, щоб описати непередавані враження; це голос, яким ви ділитеся чимось важливим, таємничим, глибинним.
Глибокий голос має градуси: просто глибокий голос, більш глибокий голос, справді глибокий голос і я-майже-на-межі-голос. Зверніть увагу: цей голос виходить за межі простого повідомлення. Деякі уривки з того, що ви пишете, будуть глибшими за інші та навпаки. Важливо, щоб ви навчилися розпізнавати «Рядок трансформації», так само важливо, щоб ви навчилися відокремлювати ядро «Рядка трансформації» від іншої частини речення.
Наша друга концепція містить ядро «Рядка трансформації» та вміння заглиблюватися в нього або, як це називає Джек, уміння «масажувати» його.
«Масажування» «Рядка трансформації»
Деякі «Рядки трансформації» більше заглиблюють нас в історію, коли ми їх
«масажуємо».
«Коли мій брат увійшов, я ховав торт до його дня народження», — це речення
описує просту дію, але основна фраза тут —«Я ховав». «Я ховав» — ядро «Рядка трансформації», а вся друга частина речення — «торт до його дня народження», яка відповідає на питання «Що?», — це «святковий торт». Якщо ви приберете цю фразу (ядро) з контексту, це буде найглибший «Рядок трансформації» з усіх згаданих вище, тому що він розкриває правду, яка не має нічого спільного з тортом до дня народження.
Тримаймося основного «Рядка трансформації» — «Я ховав».
«Масажувати» — означає слідувати істині, розкритій у цій фразі. Пам’ятайте, ідеться не про торт до дня народження, а про приховування. Ви можете запитати себе: «Що я ховаю? Навіщо?». І почніть «масаж», написавши: «Я постійно ховаюсь». Це другий «Рядок трансформації», який слідує за «масажем». Продовжуйте «масажувати» цей рядок: «Я не хочу, щоб мене хто-небудь бачив». І так далі. Кожен наступний «Рядок трансформації» — це поглиблення початкового, оригінального рядка. Це майже як бути детективом, що працює задом наперед, щоб докопатися до істини. Мета «масажування» «Рядка трансформації» — піти глибше. Як глибоко — вибирати вам.
Яка історія мого життя? Що є правдою про мене?
З усіх наведених у цьому курсі концепцій «масажування» «Рядка трансформації» є найскладнішим завданням. Проблема (тенденція) полягає в тому, що вас постійно тягтиме сфокусувати свою увагу на частині речення, яка пов’язана з «тортом на день народження». Але ви маєте стерти це з голови, перед тим як почнете «масажувати» рядки.
Ось маленька хитрість, яка допоможе це зробити: перш ніж почати «масаж», подумайте про «Рядок трансформації» як про відповідь на запитання: «Яка історія мого життя?», «Що є правдою про мене?».
Наш «Рядок трансформації» — «Я ховав». Не «Я ховав торт до дня народження», а лише «Я ховав». Тому позбудьтеся святкового торта й сконцентруйте увагу на рядку «Я ховав». Це і є відповіддю на запитання «Яка історія мого життя?», «Що є правдою про те, ким я є?».
«Я — людина, яка ховається. Я — не той, хто ховає торт до дня народження».
Якщо ви підете в цьому напрямку, ви просто писатимете про святковий торт чи що там сказав брат... Тобто ви просто розповідатимете історію, яку й так знаєте, — і ніяких відкриттів не буде. Але якщо ви «масажуєте» той факт, що історія вашого життя пов’язана з приховуванням, якщо ви «масажуєте» той факт, що істина про те, хто ви є, — у тому, що ви ховаєте, то відкриття в кінці «масажу» створить момент істини, який вразить і вас, і читача.
«Коли увійшов мій брат, я ховав торт до його дня народження. Я завжди щось приховую. Я завжди ховаюся. Я не хочу, щоб хто-небудь бачив мене. Тільки не справжнього мене. Я боюся, що нікому не сподобаюся. Справжній я — пляма. Я навчився прикидатися, але я знаю правду про себе. Справжній я — ледачий, тупий, розгублений нездара. Справжній я... Справжній я — потворний. Я потвора. Я — причина того, чому мій батько п’є. Я — причина того, чому моя мати спить до обіду. Я ненавиджу ходити до школи. Я просто хочу залишитися під ковдрою. Я ледачий. Я ледачий хлопчик. Дурний, тупий хлопчик. Потворний хлопчик. Не тільки потворний, а й поганий. Я погана людина. Я поганий хлопчик».
Усе починається з оповідного голосу: «Коли увійшов мій брат, я ховав торт до його дня народження». Але щойно ми починаємо «масажувати» ядро «Рядка трансформації» цього речення, ми більше не говоримо про те, що «Я ховаю торт до дня народження». Суть не в тому, що я ховав, а в самому слові ховати. Це була відповідь на запитання: «Що є правдою про мене?» — «Я ховав». Але під цим є глибша істина. Глибша правда полягала в тому, що «Я не хотів, щоб мене бачили інші, тому що (робимо ще глибший «масаж») я боявся, що коли люди справді побачать мене, вони відвернуться від мене». І глибше: «Тому що я був потворним». Ні, йдемо ще глибше: «Тому що я був поганою людиною». І ще глибше: «Тому що я був поганим хлопчиком».
Цей приклад написав Джек, і ось що він сам про нього говорить:
«Ми всі приховуємо якісь частини себе, тому це розуміння не призводить одразу до глибокого голосу. Але воно було першим кроком у “масажуванні” рядка, і, зрештою, я дістався правди, якої було достатньо, щоб зупинити потяг, — “Я поганий хлопчик”. Після багатьох років самореалізації, усіх шарів впевненості та витримки, мене досі, як і раніше, переслідує сцена, яка лежить у глибині душі: “Я хлопчик”. Мене вразило не те, що я поганий, а те, що я поганий хлопчик. Я досі хлопчик. Я досі дитина. Перелякана дитина, замкнута в шафі, бо зробила щось погане. Я був у глибокому голосі. Я відчував це. Як акторка, яка сотню разів виголошувала рядок у певній сцені, а потім, одного разу вночі, слова просто проникли глибоко всередину. І вона відчуває їх так, як ніколи
раніше».
«Горизонтальний масаж» vs «вертикальний масаж»
Однієї миті ви можете писати про свого брата та його святковий торт, а наступної — про дитячий біль, який лежить настільки глибоко, що дістався вашого кісткового мозку. Це не весь запис у журналі, але ця техніка відносить письменника кудись до несподіваного місця, до несподіваної теми; це веде письмо від оповідного голосу до глибокого. Будьте уважні та не плутайте об’єкт речення (святковий торт) зі значенням «Рядка трансформації». Сам собою «торт до дня народження» не приведе вас глибше. Ви просто перерахуєте списком весь «горизонтальний масаж». Ви не заглиблюєтеся, ви просто складаєте список. Нічого поганого в цьому немає; списки можуть бути цікавою частиною, побудованою на глибокому голосі. Але у «вертикальному масажі» кожне нове речення є глибшим «Рядком трансформації». Ви знімаєте шари цибулі, наближаючись до суті.
«Горизонтальне масажування» — це перелік, складання списку; «вертикальне масажування» — це шлях до суті, пошук невідомої правди. «Горизонтальне масажування» — це повзати на поверхні, а «вертикальне» — занурюватися якнайглибше.
Ось список, отриманий у результаті «горизонтального масажу»: Я ховав торт до дня народження. Я ховав свої почуття. Я ховав свою любов. Я ховав свій страх. Я ховав свій... (заповніть пропуски).
Застосовуємо «вертикальне масажування»й отримуємо щось зовсім інше:
Я ховав.
Я ховаюся.
Я не хочу, щоб люди бачили мене.
Я боюся, що не сподобаюся людям.
Я потвора.
Я погана людина.
Я поганий хлопчик.
Якби Джек «масажував» «Рядок трансформації» горизонтально, він би відкрив низку істин, він міг би піти глибше, але не так глибоко, як він це зробив. Він відчував себе викритим, коли писав ці слова. Він хотів лягти в ліжко й увімкнути телевізор. Може, навіть подивитися епізод «Гри престолів», де люди борються, вбивають одне одного, у них немає безпечного місця. І він почував би себе краще. Але таких персонажів, як у «Грі престолів», написали люди, що почали контактувати з власною боротьбою. Це і є глибокий голос. Це готовність іти за почуттям до глибини душі. Це мати сміливість зустрітися зі своїми страхами, сумнівами, демонами, зі своїм болем, зі своєю прихованою правдою.
Згодом ви можете зробити з вашого допису або вірш, або комедію, або повість. Неважливо, що саме, — людей буде вабити відчуття правди у вашому тексті.
«Святковий торт»
У більшості «Рядків трансформації» є те, що Джек називає «святковим тортом». «Святковий торт»— це частина речення про що — об’єкт речення. «Я намагаюся триматися за мотузку, але вона вислизає в мене з рук». Ядро цього «Рядка трансформації» — «Я намагаюся триматися», а частина «святкового торта» — «за мотузку, але вона вислизає в мене з рук». Якщо ви зосередитеся на частині речення, присвяченій «святковому торту», це не дасть вам стільки ж глибини, як ядро «Рядка трансформації». Ви завжди можете повернутися до «торта» пізніше, коли редагуватимете або переписуватимете свій текст. Але поки вам потрібно звикнути слідувати за ядром «Рядка трансформації», а не історії, яку ви розповідаєте. Легко захопитися історією та пропустити найкращі «Рядки трансформації». Записи у вашому журналі є тренуваннями процесу, тому поки що вправи важливіші, ніж розповідь.
«Рядок трансформації» завжди переносить вас до якогось несподіваного місця. Скажімо, ви пишете про те, як прив’язували валізу до верхньої частини вашого автомобіля: «Я намагаюся триматися за мотузку, але вона вислизає в мене з рук», — пишете ви. Ви не в глибокому голосі, ви просто розповідаєте історію своєї подорожі. Але «Рядок трансформації» не має нічого спільного з автомобілем, валізою або мотузкою. Він не має нічого спільного і з подорожжю.
«Я намагаюся триматися», — ось це ядро вашого «Рядка трансформації». Ви намагаєтеся триматися. Забудьте про мотузку. Якою є правда вашого життя? — «Я намагаюся триматися». «Масажуйте» цей «Рядок трансформації» вертикально — і ви, замість звичайної, відправитесь у подорож до серця своєї правди. Ви будете в глибокому голосі, як і ваш читач поруч з вами.
«Інший бік цієї медалі»
Наприкінці цього матеріалу є табличка з прикладами речень, що розбиті на частини: «Рядок трансформації» та «святковий торт». Останні кілька прикладів у таблиці допоможуть вам зрозуміти, про що йдеться в терміні «інший бік цієї медалі».
«Інший бік цієї медалі» — це ще один спосіб,
як можна працювати з ядром «Рядка трансформації».
«Інший бік цієї медалі» — це додатковий інструмент.
Коли ви пишете: «Я завжди тримаю», то водночас ідеться про: «Я ніколи не відпускаю». Тобто одне й те саме висловлювання можна виразити двома способами, а зміст при цьому залишається незмінним.
Але працювати з «Рядком трансформації» через «інший бік цієї медалі» може бути не так просто, як здається на перший погляд. Головне в цій техніці — не йти до протилежного. Пам’ятайте, це «інший бік ЦІЄЇ медалі», а не іншої.
Правильно: «Я завжди тримаю, отже, я ніколи не відпускаю».
НЕправильно: «Я завжди тримаю — я завжди відпускаю» або «Я завжди тримаю — я ніколи не тримаю».
«Інший бік цієї медалі» дає вам змогу з іншого боку підійти до «масажування» соковитого «Рядка трансформації». «Я завжди тримаю» — уже добре, сильно, але може статися, що саме «Я ніколи не відпускаю» допоможе вам дістатися глибокого голосу та дізнатися те, чого ви не очікували.
Подвійне ядро
Бувають речення, що мають подвійне ядро «Рядка трансформації». Наприклад: «Я обожнюю відпускати в небо повітряні кульки». Ми маємо: «Я обожнюю» і «Я обожнюю відпускати». «Я обожнюю» не таке соковите та заряджене, як «Я обожнюю відпускати». Коли ви натрапили на «Рядок трансформації» з подвійним ядром, ви самостійно обираєте, «масажувати» подвійне ядро чи вибрати першу частину — «Я обожнюю». Переважно подвійне ядро сильніше, ніж перша його частина. Хоча все індивідуально й може статися, що «масажування» рядка «Я обожнюю» призведе конкретно вас глибше, ніж «Я обожнюю відпускати». Отже, ще раз: подвійне ядро — це «Рядок трансформації» з двома ядрами, які ми можемо «масажувати» разом або окремо.
«Ціла енчилада»
Добре, уже майже кінець. Залишився ще один, останній трюк «масажування» «Рядка трансформації». Припустимо, ви проаналізували свій «Рядок трансформації», відрізали «святковий торт»; розглянули «горизонтальний масаж» і «вертикальний масаж»; навіть покрутили монету й подивилися на обидва її боки. І після того як ви це зробили, усе речення, яке ви спочатку написали, здається вам надто переконливим і потужним, щоб його розбивати на частини. Ціле речення говорить саме за себе. Коли ви приходите до цього усвідомлення, я кажу вам: «Ок, беріть і “масажуйте” все речення, з “тортом” і всім іншим. Беріть “цілу енчиладу”»:
Я проґавив своє життя.
Я надто змучений, щоб любити.
Я ніколи раніше не розумів, як самотньо я себе почував у дитинстві.
Ці речення надто переконливі, надто сильні, щоб розбивати їх на невеличкі частини. У таких випадках ви повинні «масажувати» цілі речення, або, як це називає Джек, — «цілу енчиладу».
«Ціла енчилада» — це речення, яке ми не розбиваємо на частини для «масажу», бо воно надто сильне та переконливе, і «масажуємо» його цілим.
Тепер погляньте на цю таблицю:
«Рядки трансформації»: | «святкові торти»: |
Я ховав | торт до дня народження. |
Я не можу повірити, | що ключі були під столом. |
Я міцно тримаю | мотузку у своїй руці. |
Я досі сиджу | у вітальні та чекаю на неї. |
Я завжди шукаю | вигоди. |
Мені не дозволили | взяти автівку в неділю. |
Я перестав надіятися, | що вийде сонце. |
Я завжди тримаю(«Інший бік медалі»: [отже] я ніколи не відпускаю) | кілька гривень про всяк випадок. |
Я часто чекаю,(«Інший бік медалі»: [отже] я рідко дію, я рідко роблю перший крок) | коли двері зачиняться. |
Я ніколи не беру(«Інший бік медалі»: [отже] я завжди даю) | роботу додому. |
Я боюся співати(«Подвійне ядро»: «я боюся співати» та «я боюся») | на людях. |
Поверніться до своїх записів, які ви зробили цього та минулого тижня, і визначте, звідки йшов ваш голос: був він аналітичним, оповідним, глибоким, дуже глибоким чи навіть максимально глибоким. Підкресліть «Рядки трансформації». Але НЕ повертайтеся «масажувати» їх. Ще рано! Поки що ви навчаєтеся визначати хороші «Рядки трансформації». У наступній вправі, після нашої другої зустрічі, ви підете за ними в несподіваних напрямках. А зараз відпочиньте, заваріть собі чаю або кави, подивіться хороше кіно чи просто посидьте кілька хвилин із заплющеними очима.
За матеріалами підручника Method Writing Джека Грейпса
Авторство, адаптація та переклад: Наталі Скорикова
Comments