Розпалюйте, поки «Рядок трансформації» гарячий
Перш ніж заглибитися в загадкові таємниці концепції «Картинка-момент», прочитайте файл «Шпаргалка». Ті дві сторінки — це реально ваша шпаргалка до цього концепту. Ознайомтеся з ними зараз, а потім повертайтеся й продовжуйте читати.
Функція інструмента «Картинка-момент» полягає у створенні кінематографічного ефекту. Хороші письменники роблять це постійно. Сцени, які вони створюють, настільки яскраві, що змушують вас відчувати себе глядачем фільму. Щойно ви засвоїте цю базову концепцію, ви виявите, що є нескінченні варіації цього прийому, і «Картинка- момент» стане основним будівельним блоком усіх ваших наративних епізодів. Але це не те, що ви робите природно, коли розповідаєте історію, інтуїтивно це незрозуміло, ми не звикли саме так писати — розповідати історії. «Картинка-момент» — суто професійний письменницький інструмент.
Коли ви читаєте матеріал із цього концепту, не дозволяйте йому поглинати вас, як у магазині. Звертайте увагу на кожен розділ і робіть нотатки, якщо потрібно. Переходьте до кожного наступного розділу тільки після того, як ви ознайомитеся з матеріалом, викладеним до цього моменту. Практика показує, що більшість студентів поспішає та не приділяє теорії цього концепту достатньої уваги.
Я буду повторювати основи концепції кілька разів, але часто студенти не розуміють наданого матеріалу лиш тому, що насправді не намагаються розібратися в ньому. Я кажу це, щоб вас підготувати. Цей концепт зробить ваше письмо яскравим і переконливим, ви почнете дивитися кіно та читати книги цілком як профі, а не як просто споживач/-ка продукту. Але вам може бути складно від занадто незвичної теорії, ви можете поспішати, робити помилки та, урешті-решт, через це не здобудете всіх вигід і результатів, які передбачає інструмент «Картинка-момент». «Картинка-момент» працює стовідсотково, але ви також повинні працювати.
«Картинка-момент» — це механічний пристрій з кількома рухомими частинами, але, зрештою, це досить простий пристрій. Коротенько, ось концепція: між двома рядками діалогу або між двома рядками дії ви вставляєте статичний опис. Дія повинна бути миттєвою, не більш як дві секунди. Ось так просто.
Якщо це так просто, чому ж так багато учнів не може засвоїти цього й так часто помиляється? Я не знаю. І Джек не знає. Єдиний висновок, якого ми дійшли, — або наші пояснення неправильні, або студенти неуважно читають текст. І (як знову ж таки показує та сама практика) коли в учнів є бажання розібратися, вони розбираються, і «Картинка-момент» стає їхнім улюбленим інструментом.
Наприклад, ви щойно прочитали про те, що дія повинна бути миттєвою та не має тривати понад дві секунди. Речення миттєвої дії — це, наприклад: «Вона всміхнулася»; «Він поклав руку на її стегно»; «Та канєшна!», — сказала вона; «Він заплющив очі» тощо.
Та замість речень миттєвої дії в якийсь момент ви напишете те, що вважатимете необхідним, і дія НЕ буде миттєвою, вона триватиме довше, ніж дві секунди. У вас або хтось іде кімнатою, або підіймається сходами по книгу, або подорожує Карпатами, або йде до університету, або одружується й народжує п’ятьох дітей. Це не дії, хоча, звісно, коли я сиджу тут і пишу цей матеріал, то свій вступ до університету, переїзд до Києва та навчання в Каліфорнії я сприймаю як блискавку — усе відбулося швидко, наче в одну мить. Але реальність і здоровий глузд мають перемогти. Стукнути по столу, кинути м’яча або вкусити бутерброд із ковбасою — це миттєві дії; йти вулицею, їхати в метро, летіти до Парижа — це не миттєві дії (action), а події (event), які складаються з десятків, а то й сотень дій.
Іще раз: запам’ятайте різницю між ДІЄЮ і ПОДІЄЮ. Для створення «Картинки- моменту» вам потрібно писати речення, що показують миттєву ДІЮ. Дія — МИТТЄВА, коротка, триває не більш як дві секунди. ПОДІЯ — це тривалий процес, це речення, що показує щось, що складається з дій. Сісти в машину — це подія. Чому? Бо згадайте, скільки маленьких миттєвих дій потрібно зробити, щоб всістися в сидіння авто.
Інша теорія того, чому цей концепт здається складним, полягає в тому, що він пов’язаний з нашою нездатністю ходити й розмовляти одночасно. Тобто коли ми пишемо, то настільки занурюємося в історію, яку намагаємося розповісти, що не звертаємо уваги на особливості вправи концепту, занурюємося в історію, хвилюємось і намагаємось сподобатися, думаємо, про ЩО пишемо та втрачаємо фокус нашого тренування.
Хтозна, може, це поєднання всіх цих причин. У будь-якому разі, як я постійно повторюю, — виконуйте вправу, забудьте свою історію, облиште свою мету написати роман, автобіографію чи сценарій. Тренуйтеся, нарощуйте письменницькі м’язи.
Ось два приклади, у яких виділено діалоги та/або дії, що слугуватимуть вам зараз підкріпленням. Спершу приклад діалогу:
— Коли ти будеш удома? — запитала моя мама. [БУКЕНД 1]
Вона стоїть на кухні. На ній червоний фартух. Сонячне світло проникає крізь жовті штори на вікнах. На столі лежить вигнута скріпка, така, ніби її використовували, щоб відімкнути замок. Мамине волосся, як завжди, стягнуте в тугий пучок. Зараз у неї такий сумний погляд, що мені бракує сміливості сказати їй правду.
— За кілька годин, — відповіла я. [БУКЕНД 2]
Щоб ви не лякалися, я одразу поясню, що таке БУКЕНД.
Букенд — це речення діалогу та/або дії. Ще раз: рядок букенду може бути реченням ДІАЛОГУ та/або реченням МИТТЄВОЇ ДІЇ. Повернути голову — це миттєва дія, а сісти до машини — ні. Чому сісти до машини — ні? Тому що вам потрібно взятися за ручку на дверцятах (перша дія), потягнути за неї (друга дія), відчинити дверцята (третя дія), присісти (четверта), нахилити голову (п’ята) тощо.
Щодо самого слова «букенд», то в нашій мові немає аналога для нього в тому значенні, у якому його тут використано, та й у Голлівуді це сленг, яким користуються кінематографісти. Два рядки букенду обрамляють «Картинку-момент».
Усі, напевно, хоча б раз у житті були в «Макдональдзі» та їли чизбургер або бачили, який він має вигляд. Так от, уявіть, що «Картинка-момент» — це чизбургер. Букенд у цьому випадку — це два шматки булки. Цілу булку розрізали на дві частини й між ними поклали начинку.
Начинка в нашому випадку — це сім елементів «Картинки-моменту». Отже, букенд — це два шматки булки, а сім елементів «Картинки-моменту» — це начинка.
Повернімося до нашого уривка. Якщо треба, уважно прочитайте його ще раз. Весь цей уривок тексту — це наш чизбургер, наша «Картинка-момент».
Зауважте (!!!), що між двома рядками букендів, виділених жирним шрифтом, не було нічого, крім статичного опису: червоний фартух (костюм), кухня (сет), сонячне світло (настрій), жовті штори (сет-дресинг), скріпка для паперів (пропс), волосся матері (персонаж) і думка, що її обличчя було сумним і що я не хотіла говорити їй правди (коментар). Усе це опис, а не дії чи рухи. Ніяких дій, рухів узагалі. Ніхто не рухався й не говорив нічого між рядками букендів. Кінематографічною мовою, це був стоп-кадр. Нічого не відбулося між цими рядками діалогу, тільки статичний опис.
А ось приклад статичного опису між двома реченнями, що виражають дію:
— Хлопець у костюмі в смужку підняв пістолет і націлив його мені в обличчя. [БУКЕНД 1] Він високого зросту, на лівій щоці в нього шрам (опис персонажа), а на блакитній шовковій краватці (костюм) — пляма від їжі. Спека (настрій) цієї котельні в підвалі готелю (сет) ще більш гнітюча (коментар, думка), тому що зараз середина літа (також коментар, експозиція). На дерев’яному столі в кутку — кілька крапель вологи (сет- дресинг), і єдиний предмет на ньому — це невелика колода карт (пропс), загорнута в целофан. Звісно, не так я планував померти, але яка вже різниця. Я відчуваю, як отрута, яку я прийняв раніше, пробирається по моїх венах. Найманий убивця був моєю підмогою на випадок, якщо отрута не подіє (все це коментарі: думки, почуття, експозиція). Він натиснув на курок. [БУКЕНД 2]
Між цими двома реченнями, що вказують на дію (націлювання пістолета й натискання на курок), був лише статичний опис: який вигляд мав кілер (високий зі шрамом), який мав одяг (блакитна краватка), де вони були (котельня готелю), відчуття настрою (волога спека), що було в кімнаті (стіл), невеликий предмет (колода карт) і думки або почуття персонажа (коментар) про те, що він прийняв отруту й хотів померти. Ви можете подумати, що я забула про костюм у смужку як про одяг персонажа, але ні — я його не враховую, бо він з’являється за межами двох рядків букендів, які обрамляють «Картинку-момент».
У цьому уривку використано всі сім елементів «Картинки-моменту»: сет, сет- дресинг, пропс, сенсорний настрій, характер, костюм і коментарі. Між рядками букендів нічого не сталося, тільки статичний опис. Дозвольте мені повторити: статичний опис. Ніяких дій між рядками букендів. Між цими рядками букендів нічого не відбувалося.
«Навіщо ти повторюєш, що між букендами нічого не відбувається?», — запитаєте ви. Тому що зуб даю, ви будете створювати «Картинку-момент», у якій між вашими букендами або хтось поверне голову, або підніме палець, або сяде, або встане, або вимовить адресу Оперного театру, перефарбовуючи кімнату в синій.
Тому я вас дуже прошу, коли ви створюєте свою «Картинку-момент», контролюйте себе й утримуйтеся від спокуси написати речення, у якому щось відбувається: просто створюйте статичний опис і все. Запам’ятайте це зараз і потім перевіряйте себе, щоб бути впевненими. Якщо треба, під’єднайте електричний дріт до своєї руки та вставте його в найближчу розетку, а щойно ви напишете між двома рядками букендів речення, яке виражає дію, отримуйте удар, нехай він зносить вас зі стільця. Можливо, хоча б це перешкоджатиме вам писати речення з діями між вашими рядками букендів.
Ви можете почати з рядка діалогу й закінчити дією або навпаки. Будь-яка комбінація дії або діалогу працює. Це основна ідея. Нанесіть татуювання на передпліччя, щоб ви могли бачити це, коли пишете. Напишіть його на своїх одвірках, щоб щоразу, коли ви входите до кімнати, вам нагадувало: «“Картинка-момент” складається зі статичного опису між діалогом або дією, у яких нічого не відбувається».
Тепер, перш ніж читати решту цього матеріалу, знову перегляньте шпаргалку й дайте відповідь на такі п’ять запитань:
Які є чотири рівні наративної структури?
Що таке дія?
Що таке момент?
Які є сім елементів «Картинки-моменту»?
Які є три складники коментаря?
Після того як ви ознайомитеся з основними визначеннями, поверніться на цю сторінку та читайте далі. Повірте, треба робити саме так, саме в такому порядку, як я вас прошу. Якщо ви просто прочитаєте всі сторінки для галочки, результату не буде й ви дарма згаєте свій час.
Отже, поверніться до шпаргалки, уважно прочитайте її, потім дайте відповідь на п’ять запитань (використовуйте шпаргалку, просто водіть пальчиком по рядках з відповідями) і після цього повертайтеся сюди й читайте далі. І повірте, я не дарма така прискіплива та противна. Це все задля вашого результату.
Історія, подія, момент, картинка
Добре, ви повернулися. Чи можете ви відповісти на п’ять запитань, які я поставила вище, не зазираючи у шпаргалку? Якщо ні, перечитайте ті сторінки ще раз, а потім ще раз дайте відповідь на ці запитання (і поки ви все це виконуватимете, я зроблю собі авокадо-тост та заварю чорного чаю).
Добре-добре, ви знову повернулися. Тост був смачний, а поки я пила чай, прочитала кілька сторінок «Для домашнього огнища» Івана Франка. І вгадайте що? На кожній сторінці було по кілька «Картинок-моментів». Тепер ми можемо перейти до чотирьох рівнів наративної структури.
Річ не в тому, що ви говорите, а в тому, як ви це говорите. Тон — це те, що чіпляє читача та створює зв’язок, почуття близькості (ви відчули це в класі під час читань). Коли читач залучений, настає час увести сцени, наповнені яскравими зображеннями, картинками. Це і є розповідь, не тільки історія, але й події (або сцени) та моменти, які складають ці сцени. Чотири рівні оповідної структури, як матрьошки — одна лялька всередині іншої, історії містять події, а події містять моменти, а моменти — картинки. Більшість з нас концентрується на написанні нашої історії, переходячи від однієї події до іншої. У цих подіях переважно є описові зображення. Це слабкі місця, де ми зазнаємо невдачі, і це є ключовим моментом — зазвичай ми не можемо створювати яскравих моментів, тому що нам не вдається створити кінематографічного еквівалента «Картинки-моменту». Коли ми згадуємо сцену з книги або фільму, це часто якийсь особливий момент у сцені. Ми говоримо щось на кшталт:
«Пам’ятаєте сцену, де він бігає за своїм онуком навколо томатної плями, і в нього в роті шматок апельсинової шкірки?». Або «Пам’ятаєте, коли вони сидять на цій лавці разом, і він читає їй листа, який вона тримає у своїй руці, а вона розуміє, що саме він написав його?».
Ми часто забуваємо сюжет фільму або книги, але ми завжди пам’ятаємо конкретні сцени. «Ой, — кажемо ми, — це мені нагадує сцену з фільму, здається “Вам лист” чи “Несплячі в Сієтлі”, не пам’ятаю, але там був момент, коли вони тримаються за руки й незрозуміло, де його пальці, а де її. Ось так і в мене вчора з ним було». Навіть якщо ви забудете сюжет, ви ніколи не забудете цих яскравих моментів.
У цьому розділі я розказую, як зробити сцену незабутньою, як створювати живі моменти. «Картинка-момент» — це кінематографічна техніка, яка малює ці сцени, ці миті у свідомості читача / слухача.
Джозеф Конрад одного разу сказав, що романіст повинен справити враження на читача, залишаючись водночас у корені того, що Вірджинія Вулф назвала «матеріалізмом», зображенням світу як такого. «Моє завдання, — писав Конрад, — силою написаного слова змусити вас почути, змусити вас відчути. Але передусім змусити вас побачити».
Картинка, яка захоплює почуття читача, — це зображення, що коштує тисячі слів. Глибокий голос створює відчуття близькості, а картинка — безпосередності. Візьміть будь-яку хорошу книжку — і ви побачите, що автор/-ка підкреслює важливість специфіки деталей. Але простий опис зображень може бути статичним. Я часто пропускаю довгі абзаци опису, тому що складається враження, наче історія зайшла в глухий кут, коли автор/-ка ніби робить рекламну паузу, щоб описати щось надто детально. «Картинка-момент» — це механізм, за допомогою якого деталі створюють чарівні моменти напруги, драми, психологізму. Без цих рядків букендів (пам’ятаєте, букенди — це речення, які описують миттєву дію або рядок діалогу) зображене не буде створювати напруги. Це буде просто статичний опис. Але коли ми поміщаємо статичний опис між рядками букендів, виникає драматичний ефект, виникає той самий саспенс, напруга, очікування читача посилюються. Одна дія не викликає напруженості. Насправді це може бути якраз навпаки. Призупинення дії — це те, що створює невизначеність, очікування чогось, що має статися. І це утворює ці чарівні моменти.
У своїй книжці Джек наводить такий приклад: «У рецензії на фільм Жана-П’єра Мельвіля “Самурай” (Le Samaorai) Роджер Еберт розповідає про гру в картині: “Фільм вчить нас, як дія може бути ворогом очікування”. Він вказує, що дія знімає напругу, а не будує її. Краще чекати протягом цілого фільму, щоб щось сталося (якщо ми справді турбуємося про те, відбудеться це чи ні), ніж дивитися фільм, у якому те, що нас не хвилює, відбувається постійно.
Мельвіль використовує характер замість дії, щоб побудувати невідомість, очікування (саспенс). Хоча ви можете подумати, що зупинення дії сцени задопомогою механічного пристрою «Картинки-моменту» сповільнює вашу історію, насправді — ні, це підсилює її, драматизує. Це створює невизначеність. Читачі чекають наступного рядка діалогу або наступної дії / жесту. Вони чекають, так би мовити, коли другий черевик упаде».
Отже, розгляньмо сцену з фільму «Самурай» Мельвіля 1967 року, про який говорив Еберт у своєму огляді та про який пише Джек.
Найманець злочинного світу закликає Джефа Костелло, кілера, попросити в нього вибачення та перейти на іншу роботу.
Він дістає пістолет з тренча, спрямовує його в голову Джефа й чекає, поки той заговорить. Джеф нічого не говорить. Діалог, що йде нижче, з короткими паузами між кожним рядком, посилює напруженість.
— Нема чого сказати?
— Не з наставленим на мене пістолетом.
— Це принцип?
— Звичка.
Це класичний приклад «Картинки-моменту» з фільму. Чотири рядки (діалогу) «Картинки-моменту» = три моменти (і жодних дій між ними). У фільмі персонажі можуть зупинитися перед проголошенням наступного рядка діалогу. У цих невеликих паузах лежать кінематографічні «Картинки-моменти». У ці моменти пауза заповнюється зніманням з різних ракурсів, а на екрані ми бачимо картинку. Конкретно зараз — двох виголених чоловіків у кімнаті із сірими стінами та вікнами, де одне без завіси з вибитим склом, а інше, велике, — з білими шторами. Також є двоспальне ліжко й подушка в наволочці у тон штор. Денне світло проникає крізь фіранки, нам показують нічний столик, на якому стоїть чорний поворотний телефон, будильник, пляшка мінеральної води з червоно-білою етикеткою, синьо-біла коробка із серветками й жовта банка льодяників Cachou Lajaunie Licorice поруч з акуратним стосом квитків на метро (баночка льодяників — це пропс; пачка квитків — це пропс; один льодяник або один квиток — це пропс, але кілька квитків або кілька льодяників на столі вже будуть сет- дресингом). Також є пара ламп, пастельно-сіре ситцеве крісло, пара стільців з гнутих гілок очерету, сіра шафа з двома рядами порожніх пляшок з-під мінеральної води зверху, маленька сіра пташка в сірій клітці на сірому дерев’яному столі й кілька скріпок на кухонній полиці. Темноволосий чоловік, у голову якого спрямовано пістолет, одягнений у чорне пальто з тонким коміром поверх білої сорочки з темною краваткою. Його фірмова сіра федора з чорною корсажною стрічкою сидить на голові, підкреслюючи обличчя «симпатичного хлопчика». Капелюх відкидає тінь на його чисті порожні сіро-блакитні очі. Інший чоловік, громило, що тримає пістолет «кольт M1911», не носить капелюха, тому ми бачимо, що його пряме світле волосся розпущене й досить довге, воно торкається піднятого коміра його класичного бежевого тренча на ґудзиках з ременем.
Чи помітили ви, як весь цей статичний опис, який я щойно дала вам, став трохи нудним, і ви навіть схилялися до того, щоб пропустити його, не читати всього та швидше вже дійти до кінця?
Ми робимо це часто, коли читаємо історію: якщо ми бачимо довгий описовий абзац, нам нецікаво його читати — ми або читаємо його неуважно, або взагалі відкладаємо книгу та йдемо зробити собі чаю чи викурити сигарету. Але якщо пишучи свій текст, ви візьмете якийсь статичний опис і помістите його між цими рядками букендів (рядками діалогу або дії), читачі сповільняться та прочитають кожне слово.
Чому? Тому що вони учиняють змову з вами, відчувають драматичне напруження. Одна частина їх хоче кинутися вперед і прочитати наступний букенд (інший черевик, який ось-ось впаде), а друга хоче випробувати, насолодитися смачною напругою, очікуванням того, що ж буде далі. У кіно, звичайно, ми бачимо всю цю описову інформацію. Режисер, оператор і редактор фільму показують це нам. Усі актори, щоб створити цю напругу, повинні зробити паузу. Але в історії, прозі, рекламі письменник повинен створювати цю напругу, цю напруженість словами й саме для цього використовують техніку «Картинка-момент».
Щоб забезпечити кінематографічну напруженість, дайте читачеві деякі із цих деталей між реченнями букендів. Це перетворює миттєву дію або два слова, які в реальному часі тривають мить, на напружений психологічний час, який, здається, триває вічно. Час, у якому НІЧОГО не відбувається.
«У книзі — пише Джек, — ця сцена з кількома рядками діалогу може мати приблизно такий вигляд (я напишу від першої особи й виділю жирним шрифтом усі букенди: дії або діалог. Я не можу згадати кожну деталь, яку можна побачити на екрані, лише кілька, щоб ви зрозуміли, як створюється психологічний час):
Я постукав у двері й почув голос, який сказав: “Відчинено”. Коли я увійшов, Джеф сидів на стільці за дверима. Це налякало мене. Я витягнув пістолет і націлив йому в голову. Джеф не здригнувся, просто дивився на мене чистими порожніми очима, спокійний, як огірок. Мені сподобалося спрямовувати пістолет на людей. Це дає мені відчуття сили. У той момент, якраз перед тим, як я натиснув на спусковий гачок, життя стало настільки великим, що я відчув, що можу нарізати його та з’їсти. Я звів курок. Джеф просто дивився прямо перед собою, немов збирався заснути з книжкою на колінах.
— Нема чого сказати? — запитав я. Джеф залишався сірим і спокійним, як
кімната. Він здавався досить розслабленим у кріслі з гнутого очерету, немов чекав, поки офіціант принесе йому замовлені смажені крильця. На протилежній стіні було декоративне дзеркало, і я міг бачити себе так, немов дивився на когось у сусідній кімнаті через вікно. Я був без шапки й чисто виголений. Гарний, крім мого зламаного носа. Я міг би бути політиком. Або кінозіркою. “Досить модний”, — подумав я. Мій класичний бежевий тренч був застібнутий. Його комір стягував ззаду шию та моє світле волосся. Ви не могли бачити, що я націлюю пістолет у голову людини. У дзеркалі я міг би бути моделлю або жиголо.
Джеф відповів: “Не з наставленим на мене пістолетом”. Велика однокімнатна квартира на першому поверсі була із сірими стінами, сіре бездонне світло проникало крізь вікно без фіранок. Скло від розбитого вікна було розкидане по підлозі. Або хтось намагався залізти, або Джеф намагався втекти. Я знаю, що такі люди, як Джеф, завжди спалахують. Коли я натискаю на спусковий гачок, я думаю, що допомагаю їм зробити останній ривок. Ця кімната на вигляд така, наче він готовий. Як акуратно застелено двоспальне ліжко в кутку! Мені стало цікаво: це ліжко для сну чи для шоу? Не схоже, щоб його заправляв чоловік. Не схоже, щоб воно підходило до кімнати. Праворуч там лежала подушка, а також покривало й наволочка, що пасували до щільних фіранок на більшому вікні, крісло із ситцю в приглушених сірих тонах, інше крісло, як із кафе, і сіра шафа. На тумбочці поруч з ліжком стояла пляшка мінеральної води з червоно-білою етикеткою. Чорний льодяник лакриці притулився до олова поруч з акуратною пачкою квитків на метро — єдині кольорові штрихи в цій сірій кімнаті.
— Це принцип? — запитав я. Джеф дивився на мене, не кліпав і не косився, пістолет перед його головою так само успішно міг бути пером. Зверху на шафі стояло кілька порожніх пляшок з мінеральною водою, зібраних в акуратний ряд, ніби він планував художню інсталяцію. У фільмах, де вони показують подібні сцени, завжди є пляшка віскі й склянка хайбол. Може, він живе тут із жінкою або хлопцем.
— Звичка, — сказав він. Я опустив пістолет і сховав у кишеню свого тренча. Джеф посміхнувся, встав і запропонував мені склянку води».
Джек пише, що йому хотілося ретельніше пропрацювати деталі, але оскільки ми створюємо психологічний час, то тривалість «Картинки-моменту» й кількість слів потрібно підлаштувати так, щоб вони відповідали бажаній тривалості паузи.
Пам’ятайте, якщо ви говорите / пишете «була довга пауза», ви говорите замість того, щоб показувати та дати читачеві відчути її. Коли ви пишете щось на зразок «він не відповів і запанувала тиша», — ви це говорите читачеві й не даєте відчути. Те саме з реченнями типу «я розізлився», — ви розказали, а не показали. «Їй це сподобалося», — ви розказали, а не показали. А читач / слухач має дивитися кіно у своїй уяві та самостійно робити висновки, що ось він розізлився / їй це сподобалося.
Покажіть деталі — і ви створите паузу, психологічний час, який здається вічним. «Я хотів би згадати сіру пташку, — пише Джек, — “кольт”, федору Джефа, можливо, прокоментувати, чому він носить капелюх у приміщенні, але це зробило б “Картинку-момент” занадто довгою».
Оскільки сцена триватиме, ці та інші деталі можна вставити також між іншими букендами або просто як основний опис. Деякі «Картинки-моменти» короткі, з кількома словами між рядками букендів.
Ви помітили, що в сцені з фільму «Самурай» нічого не сталося між рядками букендів, більшість з яких була діалогами? Опускання пістолета було дією, тому це також букенд. У фільмі персонажі трохи зупинилися б, перш ніж вимовити діалог. У цій невеликій паузі — ось де лежить ваша «Картинка-момент». У кіно, коли з’являються такі паузи, знімає камера, ми бачимо на екрані зображення сету, предметів та іншого. У книжці / дописі вам потрібно буде заповнити ваші зображення (або коментар), які розтягують реальний час між рядками букендів (тривалість яких усього секунда або дві), у психологічний час (який здається вічним).
Що важливо, то це те, що між рядками букендів нічого не відбувається. Дія — ворог очікування (саспенсу). Дія знімає напругу, а не створює її. Навчіться працювати з механізмом «Картинка-момент» — і ваші сцени заворожуватимуть, а не просто будуть цікавою розповіддю.
Зверніть увагу, я сказала механізм. На відміну від «масажу» «Рядка трансформації», який потребує від автора/-ки готовності проникнути в глибини своєї емоційної істини, «Картинка-момент» — це механічний пристрій, він суто зовнішній. Щоб змусити його працювати, ви повинні розуміти його частини.
Часто студентів хвилює, що таке письмо занадто технічне, що створення «Картинки-моменту» заважає потоку історії, збиває автора/-ку. Студенти турбуються, що увага, сфокусована на певних функціях кожної частини «Картинки-моменту», позбавить їх творчої іскри. Деякі студенти навіть казали: «Моя сцена матиме штучний вигляд». Повірте мені та Джеку, який викладає вже понад п’ятдесят років, це зовсім не так. Усі в цьому переконуються після того, як навчилися користуватися цим інструментом. Щойно ви запустите цей механізм, у вас будуть сотні способів його підправити, зігнути, надати форми. Творчі можливості будуть безмежними. Але спочатку ви маєте вивчити основні кроки цього танцю, один крок за раз, крок за кроком. В основі цього лежать описові деталі й те, як ви використовуєте їх. Зрозумійте «Картинку-момент» і навчіться нею користуватися, тоді вона подарує вам усе різноманіття письменницького світу.
Якщо ваша дія триватиме довше як дві секунди, ваша «Картинка-момент» буде млявою, ніякою.
Попередження. Будьте готові, що цей матеріал відрізняється від попереднього та звичних літературних статей для письменників. Це, імовірніше, нагадуватиме вам статтю з журналу «Популярна механіка». Уявіть, що ви купили комплект «Картинка-момент» у магазині IKEA (як-от комод). Щоб зібрати його, вам потрібно дотримуватися інструкції, і якщо ви не будете точно слідувати схемі, комод буде кривим або ще гірше — узагалі розвалиться, і замість меблів ви отримаєте дерев’яні планки для розпалювання вогнища на дачі. Може, мені від початку було просто з «Картинкою-моментом», бо я обожнюю збирати меблі, а може, бо я ще той задрот і терпіти не можу, коли щось не розумію, тому читатиму сто разів, поки не розберуся. Попри те, які у вас стосунки з конструкторами IKEA, ви хочете писати круті тексти, такі, що чіпляють, такі, які запам’ятовують, а тому без «Картинки- моменту» вам ніяк.
Я розумію, що ви — переважно творчі люди. Як і багато хто з вас, я теж у шкільні роки, сидячи на уроках алгебри, замість розв’язання рівнянь писала ініціали, дотепні фрази на партах чи малювала. Тому я відчуваю ваш біль. Я чую ваш шепіт: «Може, я просто пропущу цей матеріал?». Повірте, якщо ви візьмете цей розділ по одному шматочку за раз, ви будете писати краще, а Мельвіль та Іван Франко піднімуть за вас чарочку міцної.
На цьому тижні ми пройдемося основними частинами концепції «Картинка- момент», потім ми підемо далі й ознайомимося з деталями та нюансами. Зараз вам потрібно вивчити головні поняття й зрозуміти основні принципи роботи механізму «Картинка-момент».
Отже, сім елементів «Картинки-моменту»:
СЕТ — це ваше місцеперебування (у майбутньому, де перебуває ваш/-а герой/-їня): на кухні, у спальні, у кабінеті дантиста, на пляжі, у супермаркеті, в офісі, у машині тощо. Усе, що належить до сету, НЕРУХОМЕ: це місце, де перебувають герої в сцені.
СЕТ-ДРЕСИНГ — меблі, великі РУХОМІ об’єкти, предмети. Якщо ви перебуваєте не в приміщені, тоді цими об’єктами можуть бути дерева, лави, навіть хмари. Сет має бути якимось, тобто «одягненим». Наприклад, сучасна кухня — і сет-дресинг показує, що це сучасна кухня; або київська вулиця, яка відрізняється від барселонської та паризької.
ПРОПС — маленький об’єкт, НЕ БІЛЬШИЙ ЗА ГРАЛЬНУ КОЛОДУ КАРТ: сірникова коробка, копійка, ґудзик, паперова скріпка, чарка. Молоток — це не пропс, як і чайник та будь-які інші предмети, більші за колоду карт. І запам’ятайте секрет: що менший пропс, то сильніше він працює у вашій «Картинці-моменті».
НАСТРІЙ — звуки, світло, запахи, смаки, тактильні відчуття: відчуття від шкіряної оббивки в салоні авто, джинсової сорочки, аромат смаженої картоплі із часником і салом, ранкове літнє світло, звук дощу, гуркіт коліс автівок по бруківці; смак шоколаду, запах свіжого огірка.
ПЕРСОНАЖІ — який він чи вона? Тільки фізичні описи: бородате обличчя, засмагла шкіра, зелені очі, надгризене (або відрізане) вухо, губи, руки, татуювання тощо.
КОСТЮМ — те, що герой/-їня або персонаж/-ка носить, у що одягнений/-а: потерті старі джинси, брендова сукня, бабусин шарф, капелюх, окуляри, рукавички тощо.
КОМЕНТАРІ — відчуття та думки. До коментарів також належить експозиція, тобто розповідь або спогади про минуле, про пережиті події. Секрет тут такий: не розтягуйте експозиції та спогадів. Якщо ви приділите їм багато уваги, детально розпишете, то втратите напругу й у читача зміняться відчуття від тексту та сцени.
Що таке букенд?
Це речення, будь-який рядок діалогу або дія / жест.
Що таке момент?
Це короткий проміжок часу, який триває менш як хвилину, але найчастіше (і найкраще) лише кілька секунд. Момент — це два рядки-букенди, між якими нічого не відбулося, без картинки, просто два рядки-букенди (просто два шматки булки для чизбургера).
Що таке «Картинка-момент»?
Це момент, у середині якого є картинка між двома рядками-букендами. Це повноцінний чизбургер. Між шматками булки може бути одна котлета або дві, сир в один шар або кілька. Скільки й чого — залежить від вас.
Яка основна функція «Картинки-моменту»?
Розтягнути, перетворити реальний час на психологічний, створити напругу.
Чим ви створюєте цей ефект?
СЛОВАМИ. Що більше слів, то довше читач іде до моменту, що закриває речення, — букенду. І що довше читач читає, то довше він відчуває цей момент. Якщо навчитися правильно користуватися механізмом «Картинка-момент», ви будете маніпулювати відчуттями читача, як режисер кіно маніпулює відчуттями глядачів.
Про що можуть бути ваші слова в «Картинці-моменті»?
Про сет, сет-дресинг, пропс, настрій, персонажа, костюм, коментарі (думки, відчуття, експозицію).
За матеріалами підручника Method Writing Джека Грейпса
Авторство, адаптація та переклад: Наталі Скорикова
Comentários