Джек починає цей концепт фразою «We’re not in Kansas anymore» (Ми більше не в Канзасі). Цей рядок належить героїні американського мюзиклу фільма-казки «Чарівник країни Оз» Дороті. Вона потрапляє до чарівного світу де існують свої правила, своя реальність.
Як і Дороті, ми з вами прямуємо до чарівного світу іншої реальності. Головне тут — реальність, але інша.
Сьогодні термін «сюрреалізм» це таке собі кліше, що в кожного викликає свої асоціації. У Вікіпедії написано, що сюрреалізм це напрям у мистецтві XX століття, котрому властиві звернення до підсвідомих образів, звільнення від панування раціонального мислення, використання оптичних ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Виник після Першої світової війни у Франції в 1920-і роки та активно розвивався до початку Другої світової війни. Тобто, це величезний пласт, напрямок у мистецтві, який свого часу зробив переворот та вплинув, як на роботи художників, так і на роботи письменників і режисерів.
Ми з вами не будемо розглядати сюрреалізм як жанр. Ми подивимося на нього як на техніку. Одна зі студенток, коли почула про це завдання, запитала мене «А навіщо нам це робити?» Слушне питання. Я думаю, воно пролунає в голові, якщо не у всіх студентів, то більшості. Тому, відповідаю.
Кожна з прав Письменницького Методу змушує нас вийти на нову територію на якій ви, або не були, або були, але несвідомо. Кожна вправа «прокачує» те чи інше уміння. Кожен інструмент допомагає досягти конкретного ефекту в тексті. Вправа «сюрреалізм» не змушує вас перетворюватися на сюрреалістів. Що вона робить і навіщо її виконувати? Вона навчить вас новим прийомам які ви раніше не використовували. Яким саме? — створювати ефект іншої реальності де події та об’єкти набувають нових форм, змістів та істин. Якщо «рядок трансформації», «картинка-момент» та «пиши, як говориш» є невіддільною частиною будь-якого тексту, то «сюрреалізм», як і «жахлива асоціація» та «без меж» це прийом, який може стати в пригоді та допомогти вам глибше та сильніше розкрити конкретну сцену окремого уривка.
Композитор, режисер, тенісист, лижник, художник, футболіст, боксер тощо — всі вони під час тренувань намагаються засвоїти максимум технік, аби потім, під час змагань/створення твору, віртуозно проявляти свою майстерність. Так само й ми з вами, письменники, люди, які працюють із текстом, вчимося різним прийомам аби використовувати їх коли це буде потрібно.
Щоби зрозуміти вправу, нам необхідно подивитися на історію сюрреалізаму, його приклади та принципи, які сформулював «батько сюрреалізму» Андре Бретон. Зазвичай, перше, що спадає нам на думку, коли ми чуємо слово «сюрреалізм», це роботи Сальвадора Далі та Рене Магрітта. Уважно подивіться на них.

«Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до
пробудження» Сальвадор Далі

«Постійність пам’яті», Сальвадор Далі

«Фальшиве дзеркало», Рене Магрітт

«Закохані» Рене Магрітт

«Терапевт», Рене Магрітт
В роботах сюрреалістів важливою є не тема, а засоби якими митець висловлює свою думку, свої відчуття які схоплює та передає картина. Зверніть увагу, що всі об’єкти на картинах виконано в натуралістичній техніці. Ми чітко бачимо тигрів, жінка, як звичайна жінка, птахи — це звичайні птахи, клітка звичайна, тобто все має форму, вид, як от у реальності, наче це світлина. Нам не треба намагатися в незрозумілих лініях побачити образ, предмет, людину. Форма чітка. На відміну від кубізму, де речі та люди змінюються до невпізнавання й ми, дивлячись на кольорові куби та ромби маємо зрозуміти, що це не просто геометричні фігури, а це жінка, яка лежить на дивані. Сюрреалізм дає нам цілісні та зрозумілі форми в натуральному вигляді. Але кожен об’єкт набуває іншого значення, використовується, поводиться не так, як ми звикли, не так, як у нашій звичній реальності нашого свідомого.

Ці роботи виглядають як фото. Вони схожі на реальну світлину. Нам зрозумілий образ, але він виходить за межі нашого стандартного сприйняття рота, зубів, фізіології людини. Те саме ми з вами маємо зробити в тексті — узяти звичайні поняття, об’єкти та надати їм інших властивостей та змістів.
Під час Першої Світової Війни, Андре Бретон, сьогодні відомий як французький письменник, поет та основоположник сюрреалізму, був студентом-психологом та працював санітаром. Він із заможної родини, єдиний син. Батьки дали йому найкращу освіту. Він мав здобути престижну посаду. До початку війни він працював у канцелярії жандармерії. Але війна буквально змінила все. Саме на війні Андре не тільки знайомиться зі своїми майбутніми друзями-колегами (Гійом Аполлінер, Філіп Супо та Луї Арагон), з якими вони будуть змінювати мистецтво, але і стає свідком події, яка, можна сказати, стала фундаментом для появи такого явища як сюрреалізм.
Він зустрічає пацієнта, який впевнений, що війна не справжня. Чоловік абсолютно переконаний, що кулі, постріли, загиблі солдати, кров та вибухи — усе штучне. Аби довести свою правоту, пацієнт йде на поле бою без зброї та захисту. Під час обстрілу, він стоїть та, як диригент, «керує» подіями. Цікавий той факт, що всупереч подій навколо, чоловік залишається неушкодженим. Коли Андре питає його, як це взагалі можливо, хлопець відповідає сміючись: «Ну а як і ще, якщо все навколо штучне, несправжнє? Ці тіла загиблих, ця кров, кулі та вороги, вся ця війна не відбувається насправді. Звісно, мене неможливо вбити штучними кулями.»
Андре був вражений як людський мозок створює власну реальність. Після цього випадку, Бретон починає вивчати роботи Фрейда, Жане, Майерса та Флурнуа. Особливо його цікавить підсвідоме. Але після закінчення війни він втрачає цікавість до медицини та приєднується до групи Дадаїстів. Він хоче знайти нові способи та форми вираження для побаченого на війні. Прагне віднайти нові можливості процесу креативності та його проявів.
Він помітив унікальний момент, стан зміненої свідомості між сном та пробудженням. Предмети, слова, образи, дії більш не під контролем сновидіння, але й не під звичним контролем нашої свідомості, коли ми самі обираємо, що уявити. У такому гіпнотичному стані, креативний процес народжується самостійно, незалежно. У цей момент, у його голові з’являється речення «чоловік біля вікна розрізаний на дві частини» й замість того, щоби бачити ідіоматичне зображення – постать людини та її відображення у вікні – він бачить буквально, що біля вікна стоїть чоловік, який розрізаний на дві частини. У такого типу реченнях Андре бачив саму суть поезії. Не просто метафору, або порівняння, а свого роду реальність, яка була більшою за реальність досвіду, реальність, яка лежить вище нормальної реальності пильності, неспання — сюрреальність. Бретон не був першим, хто помітив ці «образи сну, що не спить». Їх свого часу досліджував Герберт Зільберер, який входив до професійного кола Фрейда разом із Юнгом та Адлером. Він показав, що гіпнотичні картинки були символами, які репрезентували стан людина, яка дрімає і знаходиться між сном і дійсністю.
Для Бретона це явище мало цікавість не з психологічної точки зору, а буквально: як образи та речення можуть поєднувати два різних стани свідомості та впливати на читача.
Усі ми чули, що Далі, аби віднайти нову ідею для своєї творчості засинав з олівцем у руках і коли олівець падав, Далі прокидався й одразу записував усе, що в цю мить спадало йому на думку. Бретон та сюрреалісти використовували техніку, яка називається автоматичне письмо.
Автоматичне письмо — засадничий принцип сюрреалізму, швидкісне, майже вільне від редагування та ретуші («автоматичне») перенесення на папір слів, уривків мовлення, асоціацій, образів, спонтанних «осяянь», нав’язливих видінь, що раптово виринають із глибин підсвідомості.
Андре Бретон визначив його як чистий психічний автоматизм, за допомогою якого «сюрреалісти прагнули висловити на письмі, усно чи у якийсь інший спосіб фактичне функціонування думки, без будь-якого контролю, керованого розумом, поза великою естетичною чи моральною упередженістю.» (взято з Вікіпедії)
Ідея-вислів, що перший рядок поету дає Бог, а далі він має писати сам, належить Полю Елюару. Разом з Андре Бретоном, (теж на війні працював санітаром) вони пишуть серію з п’яти есеїв, у яких імітують словесний прояв слабоумства, гострої манії, загального пареза та маревних інтерпретацій.
Сам Бретон багато взяв із першої динаміки Фрейда, хоча, його метод диктування з підсвідомого дещо відрізнявся від того, про що казав Фрейд у Відні та про що писав у їх листуванні. Фрейду не подобалося, що його роботи викликають цікавість у сюрреалістів, чиї есеї він не розумів. Його навіть обурювало, що сюрреалізм пов’язують із його ідеями та дослідженнями.
Але не дивлячись на це, сюрреалізм усе ж таки став об’єктом дослідження для психіатрів. Генрі Ей стверджував, що психопатологічне мистецтво та мистецтво сюрреалізму народжується з одного й того ж підсвідомого творчого джерела. Ей доходить висновку, що сюрреаліст «створює дивовижне», у той час як художник психотік «є дивовижним». (З цього приводу досі тривають суперечки: чи можна вважати роботи психічно хворих людей мистецтвом, якщо створюючи його, вони не усвідомлюють, що створюють мистецтво, не знають його історії та теоретичних засад? А як ви вважаєте?)
Отже, згадайте момент, коли ви прокидалися від яскравого сновидіння, яке захоплювало вас і яке вам хотілося продовжити. Ви заплющували очі й намагалися повернутися в сновидіння, повернутися в той дивовижний світ, вимір. Ви відчували, як не можете повністю зануритися у ваш сон, частина вас уже прокинулася, але частково, ви продовжували бачити образи сновидіння, бути уві сні. Ви продовжували його, але вже вигадуючи, а не безконтрольно подорожуючи. Ви бачили нереальні речі, події. Можливо ви літали і відчували, що знаєте, як це — літати. Можливо, то був не зовсім приємний сон і ви не мали наміру в нього повернутися, але засинали знову й сон продовжувався. Ви бачили слонів із крилами, величезних голубів, які стоять на даху дев’ятиповерхівки вашого району, в якому ви зараз живете, або жили в дитинстві, і теревенять про щось тривіальне типу:
— Помідори в АТБ взагалі нікудишні. Звідки вони їх привозять? У нас же сільськогосподарська країна, невже не можна нормальних томатів виростити? — каже перший і ви бачите, як він рожевою лапкою відриває шмат м’яса вбитої антилопи. Її розірване тіло лежить перед ними. Вони їдять її, як ми їмо курку, або картопляні чіпси. Другий голуб із набитим ротом відповідає:
— Та я кажу тобі, усе нормальне імпортують на захід. Політики наші, жмотяри, розпродають всю країну й набивають собі кишені.
Одна реалістична нереальна картинка змінюється на іншу. Ваш уривок безумний, поламаний, безчуттєвий, дивний, з роздробленою конструкцією; ви граєте не лише з уявною дислокацією та деконструкцією, але й можливо з деконструкцією чогось глибоко всередині психіки, ви намагаєтеся перенести читача на рівень, який глибше за свідомий розум.
У своєму Першому Маніфесті Сюрреалізму, Бретон пише «Продовжуй нагадувати собі, що література це одна з найсумніших доріг, яка веде до всього». Важко з ним не погодитися.
Коли ви будете працювати над своїм текстом, не описуйте просто сон, яким би сюрреалістичним він не був. Справа в тім, що ваш сон може бути сюрреалістичним, але ваш текст таким не вийде. Недостатньо перенести сон на папір. Ви маєте створити сюрреалістичний світ вашим текстом у вашому уривку. Для цього ви можете брати уривки образів, зображень, поєднувати їх роздробленим та дивакуватим способом, переходити від одного образа, сцени до іншого так, як це буває уві сні, але сам по собі ваш уривок не має бути записом сновидіння.
Світ вашої оповіді може бути не лінійним, рухатися стрибками, як уві сні, навіть речення можуть бути сплутаними, або розбиватися на кілька. Це може нагадувати «жахливу асоціацію», «без меж», або навіть тексти, які ви створювали інструментом «зуби та рот», коли сильні образи змінювали один одного. Але сюрреалізм виходить за межі цих ефектів. Коли ви виконували ці вправи, ваш текст був результатом конкретної
техніки, вправи, фокусу і він здавався сюрреалістичним. Ви не усвідомлювали образ, який народжувала жахлива асоціація, ви не мали на меті написати сюрреалістичний уривок, ви йшли за вправою, технікою виконання й комусь вона створювала реальний текст із поглибленими змістами, а комусь — цікавий та дивний світ сюрреальності.
Цього разу, ви маєте свідомо створювати сюрреальність, свідомо йти за сюрреалістичним світом.
Виконати цю вправу ви можете двома способами:
1. Ви можете технічно, використовуючи знайомі вам інструменти, створити текст, який буде сприйматися як сюрреалістичний. Він буде дивний, нелінійний, з деконструкцією сюжету, неживі предмети почнуть говорити, дивні слова вставати посеред речення тощо;
2. Ви можете перенести себе в стан, який подарує вам сюрреалістичні образи. Наприклад, ви можете піти за відчуттям, відчуттям скорботи, або радості. Яким стає світ навколо, коли вам радісно чи сумно? Що відбувається? Можливо скорбота, то липка, смердюча блакитна гума, яка пов’язує руки й ноги, заважає ходити, стискає груди і важко дихати. Можливо радість, то повітряні кульки, якими заповнюється ваша квартира, ви спите на них, їх можна їсти, на смак вони, як солодка вата, трішки нудотні, тому приємніше гойдатися та летіти ними.
У своєму Першому Маніфесті Сюрреалізму, Андре Бретон писав, «Я вірю в майбутнє перевтілення цих двох станів — мрії та дійсності — у дещо на кшталт абсолютної реальності, Сюрреальності, якщо можна так виразитися». Він сформулював 4 аспекти, які надають письмовому твору сюрреалістичної якості. Кожен із цих аспектів поєднує в собі зіткнення протилежностей, ефект, який вражає читача та допомагає передати відчуття дислокації, тобто образи, які перебувають у конфлікті, різкі стрибки в тоні, нелогічні зміни дикції та різка зміна від одного ритму чи розміру до іншого ритму чи розміру.
Образність: ризик, що відстань між компонентами може порівнюватися так же «гарно, як випадкова зустріч парасольки та швейної машини на операційному столі». Це найбільш очевидний підхід до створення сюрреалістичного ефекту, який використовує більшість людей. Тобто, поєднання різних об’єктів, слів у незвичному середовищі, у нестандартний спосіб.
«На вулиці літо. Перехожі, а я разом із ними, танимо на вулиці. Ми танемо та перетворюємося на рідину. У кожного свій колір. У мене він червоний, але не такий, як от кров, а такий, як полуниця. Я полуничного кольору. Тану та потрапляю до підземних вод. Поки ми пливемо, ми ведемо звичайні бесіди:
— Ви вже чули новий альбом Океан Ельзи?
— Ні, ще не встигла, але хочу послухати. Останні кілька тижнів я слухаю
Альона Альона.
— А що там чути про відкриття дамби?
— Кажуть, перенесли на вересень?
— Вересень? А чого вересень?
— Бо тоді горобці та гуси не будуть їм заважати»
Тон: звичайні тональні відмінності — від благородних до абсурдних, від низьких до високих, від таємничих до гумористичних. Різка зміна. Вам вона знайома. Таких ефектів ви досягали, коли робили вправу mini dice в якій від «прямої розмови» ви переходили на «загублений світ». Від високого літературного тону, до агресивного сленгу розмовної мови.
Дикція: зазвичай використовують розмовний синтаксис, аби досягти натуралістичності, хоча літературна мова часто перемішується з розмовною в такий спосіб, щоби це виглядало незвично та дивно. Під дикцією мається на увазі те, як розмовляє конкретна людина, типу коли президент розмовляє як підліток чи гопнік із Кривого Рогу (схоже, Україна таки втілила мрію Бретона)
Ритм та розмір (метр): конвульсивні жести, а не вивірений регулярний ритм. Знову змішують стандартну та звичну форму з неочікуваною. Створюють імпульсивність тексту.
Поєднуючи ці аспекти письма — образність, тон, дикцію та ритм, розмір — Бретон відчував, що так можна досягти ефекту, який він називав «галюцинаційною ясністю».
Сююреалізм це не догма, або вказівка чи формула для продукту; це скоріше тактика та процес, стратегія розуму, яка пристрасно та сміливо перетинає межі які відділяють предмет від об’єкта, сенс від дурості, реальність від марева, раціональне від ірраціонального.
«Життя та припинення жити — це уявні рішення. Існування є всюди»
Андре Бретон
Старе вино
У холоднім сутінку сухого льоху
по стінах тиша кане зерном граду.
І п’яний, м’ятний запах винограду,
й ряди пляшок, що в сповитку із моху.
У цю кучугуру, мов у землю соху,
вбиває час плісні кошлату шпаду.
Пляшки набрякнуть у тісноті спаду
і тріскають, немов струки гороху.
Вино в пісок усякне, червінь рож
увійде в зелень мохового прута.
І ми, буває, нашої також
бажаєм дійсності розбити стіни,
дарма, що, може, кинувши їх пута,
ми б розіллялись на незнані ріні.
Антонич Богдан-Ігор

Ще важливе.
Помітила тенденцію: як у випадку з рядком трансформації, студенти часто думають, що глибоким голосом можна писати лише про важкий досвід, щось травматичне тощо, як у випадку з “прямою розмовою” студенти запам’ятовують, що от без матюків тексту не напишеш, так і з сюрреалізмом є стале та хибне уявляння. Полягає воно в тому, що більшість студентів сприймають сюрреалізм, як техніку, що може передати лише якісь темні, драматичні та важкі події.
І дякувати, що є в нас Крістіна та Галя, чиї книги ми видали в https://www.orlando.com.ua.
Крістіна написала два неймовірно ніжних та яскравих розділів саме в техніці сюрреалізму. Один розділ в першій частині книги, про персики, так би мовити. Де персики передали насолоду від сексу. В другій частині ніжний момент, де головні герої сидять на берегу моря і головна героїня говорить про себе, як про скелю, відчуває себе скелею.
Галя блискуче сюрреалізмом передає секс і стан алкогольного сп’яніння. (кому цікаво й хто пропустив, у нас на цю тему є цілий майсте-клас від Галі)
Тому в мене прохання — не налаштовуйте себе вже на березі, що сюрреалізм це виключно темне та незрозуміле. Сюрреалізм — це інструмент і ним можна передавати абсолютно всю палітру сцен і емоцій.
Гарної вам подорожі до сюрреалістичного світу!
І пам’ятайте – ніякої рими)
До зустрічі в класі!
Commentaires