Після того, як ви виконали “Зуби та рот” і “Сюрреалізм”, ми переходимо до роботи над третьою особою. Аби опанувати її, я пропоную виконати наступні три вправи:
Пишете текст від першої особи в якому, увага(!), пишете 50% правди про себе, а 50% вигадуєте. Якими саме інструментами ви будете писати (зуби та рот, сюрреалізм, загублений світ, рядок трансформації тощо) — це на ваш вибір. Тут ви вільні. Після того, як ви прочитаєте текст у класі, ми, ваші слухачі та слухачки, маємо вгадати, де ви нам збрехали, а де розказали правду. Звісно ваша мета написати текст так, щоб ми повірили.
Чому?
Бо лише правдоподібний текст викликає в нас відчуття, що нам кажуть правду, а коли нам кажуть правду, нам цікаво, бо ми шо? — ми віримо. А як найлегше створити правдоподібний текст? Правильно, максимально писати інструментом “пиши, як говориш”, додавати глибокий голос і картинку-момент. (я вам казала правду, коли говорила, що перший рівень найголовніший).
Також ця вправа тренує, вчить нас виходити за межі фактів і вигадувати, або брехати про себе, але так, аби це було правдоподібно. Саме на межі правди та вигадки стоїть вся сильна література, все потужне кіно. Фікшн, або автофікшн – не важливо, всюди маємо перетин власної правди та власної вигадки. Толкін, що писав фентезійний світ, Бредбері, який описував Марс – вони створювали вигадані світи, в які вплітали власні емоції, досвід та думки.
Тому ми вчимося свідомо вигадувати, або, якщо хочете, брехати. І як завжди, обсяг вправи 500 слів. Напишіть мінімум три тексти. П’ять – взагалі ідельно.
Ви робите вправу з близьким та всезнаючим оповідачем. Ви пишете текст про себе від третьої особи всезнаючої та близької. Обсяг — 500 слів. Бажано написати саме про себе, аби ви краще відчули інструмент, а не вас поглинула історія.
Пам’ятаєте, це як на першому рівні — ви пишете про себе, але отримані інструменти допомагають вам працювати з будь-яким персонажем. Так і тут, тренуйтеся на собі аби прибрати фокус з історії та героя.
Ваш фокус на письмі від третьої особи всезнаючої та близької.
Ви робите найскладнішу вправу — поєднуєте внутрішній монолог, потік свідомості, близького та всезнаючого наратора.
Внутрішній монолог та потік свідомості вам знайомі, ви вже їх використовуєте. Єдине, ви робите це несвідомо і не знаєте де саме у вас внутрішній монолог, а де потік свідомості.
Теорія, Джойс і Гавальда допоможуть вам із цим розібратися та перетворити ваші інтуїтивні речення в конкретні письменницькі інструменти. Нижче я даю теорію стосовно нараторів/оповідачів – як саме ми можемо писати, від якої особи та яких ефектів досягати.
Їх всього чотири.
Аби ви розуміли як їх можна поєднувати та як кожен може збагатити ваше письмо, я вам до теорії додаю розбір тексту “Улісс” Джойса.
Є в нього один розділ (третій) в якому він неймовірно віртуозно поєднує всі чотири види/типи оповідачів.
Прочитайте його, будь ласка. Це неймовірний скажений текст! А для того, аби Ви не думали, що подібні переходи це лише справа модерністів і “нечитабельної” літератури, додаю ще розділ Гавальди.
Вона популярна та супер легко читається. А ще вона майстерно працює і в неї є чому повчитися. Бо її майстерність не обтяжує історію та сюжет, а навпаки, підкреслює та працює НА сюжет.
Ваш мозок кипітиме, але повірте, це кайф – текст виходить глибоким та віртуозним, як мережево.
І ще раз нагадаю: пам’ятайте про техніки, які завжди роблять текст сильним – поєднайте “пиши, як говориш” з глибоким голосом (масажування рядка трансформації) та картинкою-моментом. От буквально беріть та вставляйте їх. ТРЕНУЙТЕСЯ!
Теорія:
Внутрішній монолог і потік свідомості — це наші тексти від “Я”. Якщо ви почнете шукати більш академічні матеріали щодо цих понять, то обов’язково побачите, що досі літератори не дійшли єдиної згоди: потік свідомості та внутрішній монолог це різні речі чи одне й те саме?
Теорія літератури наука молода. Їй нема й 100 років. Тому не дивуйтеся. Там постійно сперечаються, сваряться і поки вони це роблять, автори та авторки пишуть все нові й нові книги, техніка та жанри яких не підпадають під вигадані науковцями категорії.
Наше завдання — розібратися для себе та вміти створювати конкретний ефект, а як саме будуть називати його на різних кінцях світу та в авдиторіях українських університетів — не наша справа. Нам йдеться про речення, про кожне окреме речення, що ми створюємо та читаємо.
Отже, хтось каже, що потік свідомості та внутрішній монолог це одне й те саме. Хтось із цим не згоден. Джек не погоджується. Я поділяю думку Джека не тому, що це ж Джек (!), а тому, що такий підхід допомагає мені краще працювати з реченнями. Ба більше, не всі так само поділяють третю особу на всезнаючу та близьку. Ми розкладаємо все по полицях, тому нумо подивімось, в чому ж відмінність.
В чому різниця між третьою особою всезнаючою і близькою?
Якшо просто та грубо, суто спираючись на “ЯК”: Всезнаюча використовує позначення “він/вона подумав/ла” та інші. Близька говорить нам в третій особі без цих позначень.
Наприклад, ось всезнаюча:
“Він самотньо йде вулицею. Людей нема. Всі крамниці зачинені. Невже це кінець? — подумав він.”
А ось близька:
“Він самотньо йде вулицею. Людей нема. Всі крамниці зачинені. Невже це кінець?”
В цьому реченні автор не вказує нам кому належить це питання. Хто його подумав і взагалі, що це подумали, розумієте? Нема позначення, але в читачів виникає відчуття, що вони опинилися в голові персонажа, хоча оповідь іде від третьої особи. Ми самі робимо висновок, що це подумав наш герой.
Нагадую, що третя особа це завжди про дистанцію від героїв, оповіді, історії. Ми знаємо, що нам розказують історію. “В голові” ми сидимо лише коли оповідь йде від першої особи, від “Я”. Так от, близька третя особа допомагає скоротити дистанцію та дати нам відчуття підслуховування при оповіді від ІІІ особи.
Саме тому важливо розуміти, що є інструмент, який допомагає навіть в тексті від ІІІ особи дати читачам відчуття, що вони підслуховують.
Також особливістю третьої особи близької є те, що вона дає свою оцінку ситуації, грубо кажучи, ви пишете про когось і висловлюєте свою думку.
Наприклад, ось близька:
“Вона не ходить у нічні клуби, не має друзів, сидить вечорами вдома, та як той задрот, читає книжки.
Ну таке собі дозвілля, коли тобі 30 і сексу не було вже два роки.”
Всезнаюча цю саму інформацію подає ось так:
“Вона не ходить у нічні клуби, не має друзів, сидить вечорами вдома, читає книжки.
Їй 30 і сексу в неї не було вже два роки.”
Бачите різницю?
Сподіваюся, що бачите.
До речі, “Гаррі Поттер” – це ідеальний приклад тексту, в якому блискуче реалізовано все те, про що я вам тут розказую. Відкрийте будь-яку частину та зверніть увагу, як чітко Джоан Роулінг працює з близькою та всезнаючою ІІІ особою, як бездоганно вона їх поєднує. Як на мене, це найкращий приклад і реалізація поєднання цих двох інструментів.
Чим потік свідомості відрізняється від внутрішнього монологу?
Внутрішній монолог — це розмова з собою чи з кимось і ця розмова відбувається в думках (в голові, НЕ вголос). Це лінійна оповідь де герой спирається на предмети, що бачить навколо, конкретні зрозумілі події, що з ним відбулися чи відбуваються.
Важливо запам’ятати, що внутрішній монолог — це логічна оповідь. Думки не стрибають одна з одної немов блохи, нема хаосу. Нам зрозуміло, про що саме думає наш персонаж, нема диких метафор, химерних зворотів, асоціацій.
У внутрішньому монолозі часто є звернення до себе. І є відповідь.
Наприклад:
“От дивлюся я на цю спідницю. Господи, от як можна було її купити? Як, Господи?
Чим я думала? Явно не здоровим глуздом. От скільки разів у житті я можу не те що вдягнути, а навіть захотіти вдягти смугасту спідницю, що переливається кислотними кольорами веселки?
Я, що постійно ходить або в сірому, або в чорному. То була якась інша людина. Хтось явно вселився в мене, пішов до крамниці та купив це. Це точно не я. Господи, а скільки ще в моєму житті підпадає під “це точно не я”?
Багато. І моторошно від цього. Живу життя, але живу чи не собою, чи не своє.”
Потік свідомості сприймається як безлад, хаос. Це потік, що несе, часто в незрозумілому для читача, напрямку.
Думки стрибають, теми змінюються: ось герой думає, згадує вечір, коли йому було 10 років і він з бабусею копав на городі картоплю, як раптом вже йдеться про Машу та її нігті, що огидно клацають по клавіатурі й це чує весь офіс новомодного оупен спейса. Потік свідомості сповнений метафор, вигуків, можуть бути відсутніми розділові знаки, або їх можуть використовувати авторським, особливим чином.
Хоча з розділовими не все так просто й вони не головне, бо якщо говорити про фінальний розділ того ж “Улісс”, а саме про найвідомішу його частину — монолог Молі Блум, то навіть за відсутності розділових, це не потік свідомості, а саме внутрішній монолог.
У потоці свідомості ми не завжди розуміємо про що взагалі зараз йдеться, навіщо герой/героїня це думає.
Наприклад:
“Спідниця. Теплий плід. Вони гойдали мене та я лише дивилися на небо. М’який зефір танув у моїх долонях.
Тоді було світло, а потім з’явився чорний. Хоча ні, спочатку був сірий. Пеленайте дужче, вона дістає кулачки.
Що ж ти за мати така? На губах смак полуниці. Воно гуділо, але лише спочатку. Коліщатка не можуть бути іншими.
Чах-чах-чах, чах-чах-чах. Вона гавкала та просилася на руки. Ау! Чи є хтось поруч? На зовні йде сніг і волосся тремтить.
Так, воно вміє тремтіти.”
Аби ще краще зрозуміти, я пропоную прочитати вам два розділи: один Джойса, а другий Гавальди.
У Джойса я виділила кожне речення аби ви бачили, як відбувається перехід від одного інструменту до іншого. Гавальда простіша й це другий вам приклад, щоб ви точно запам'ятали, що подібна техніка, коли вживається третя особа всезнаюча, близька, внутрішній монолог і потік свідомості, то не лише справа модернізму та модерністської прози. Ні. Абсолютно простий текст і легка книга теж можуть мати цю віртуозність.
Для чого ми все це робимо?
Щоб ви вчилися експериментувати та якомога більше працювали не в "потоці натхнення", а саме свідомо, щоб ви помічали, як працюють хороші автори/-ки та що мають в собі бестселери. Та головне — аби ви писали так, як можете саме ви й коли ви читаєте ваш текст і він вам не подобається, ви не викидали його, не бідкалися “о, я таке ніщо, я нічого не напишу, я не можу, все тлін”, а розуміли, ЯК покращити власний твір, ЯК змінити текст так, щоб він став сильним.
І на цій прекрасній ноті пропоную перейти до Джойса та Гавальди.
Comments