Останні кілька тижнів ви вчилися перемикати тони вашого голосу: від глибокого до прямої розмови, від пиши, як говориш, до загубленого світу. Ви навчилися наповнювати ваші тексти тональною динамікою. Ви концентрувалися на музиці вашого голосу, ритмі, ви підносили його на гору поетичності й кидали вниз на асфальт вуличного сленгу. Ви наспівували та плели мережево.
Й от, після вправи mini dice, ми переходимо до останнього тону голосу, останньої вправи другого рівня, яка називається «Без обмежень». Особливість цієї вправи в тім, що в ній ми повністю прибираємо ваш голос. Викидаємо його у вікно. Отак оп — і все. Його нема.
Джек любить жартувати, він говорить, що логічніше було б назвати цей четвертий тон (або п’яту вправу) «Без голосу», а не «Без меж».
Щоразу, коли ми працюємо з текстом, ми дотримуємося структури. У нас є сторінка, ми звикли писати зліва направо. Хтось навіть не починає писати, допоки не вирівняє всі поля в документі та не проставить відступи (я, наприклад). Ми звикли дотримуватися правил. Ми звикли дотримуватися правил як графічних, так і синтаксичних, логічних. Пам’ятаєте, як незвично вам було читати тексти «жахливої асоціації»? Ті випадкові слова були наче колючки, що лізли прямо в очі. При тому, що графічно, на папері, ваш текст мав звичайний вигляд, а новий зміст, безконтрольність, випадковість дратували та/або дивували. Ви виходили за стандартні межі. Тоді це були межі змісту. Тепер ми виходимо взагалі за всі межі. Ми будемо робити вправу без меж.
Ідея порушувати правила та експериментувати з текстом не нова. Т.С. Еліот та Езра Паунд, Джойс та Фолкнер. Вони вперше спробували передати читачу все буквально, так, як звучать думки в голові героя. Завдаяки цьому з’явилися потік свідомості та внутрішній діалог. У часи Льва Толстого у Франції набрала обертів нова літературна течія — символізм. Толстому так не подобалися французькі символісти, що він навіть написав трактат. У Парижі той трактат прочитали. І, м’яко кажучи, обурилися. Хтось матюкався, бо в ньому було багато помилок (прізвища неправильно написані, одного автора поділили на двох, а Стефана Малларме, незважаючи на поважні 56 років, називали «молодим» разом зі справді молодими тогочасними поетами), інші прислухалися до думки Толстого, бо й самі на ті всі експерименти дивилися так, як потім Гітлер дивитиметься на роботи Пікассо, а Жоріс-Карл Гюїсманс сказав: «Абсолютно очевидно, що коли Толстой розмірковує про французьку літературу, він розмірковує про предмет йому не знайомий». Іншими словами, він вважав повним абсурдом вірші, у яких слова розкидані по сторінці, у яких немає жодного сенсу. «Що це взагалі за маячна? Ви шо там, у своїй Франції, взагалі подуріли?!», — кричить у моїй уяві Толстой та хряпає об стіл гранчаком, на дні якого залишилося трішки руської горілки. Його дружина стоїть біля дверей, мовчки дивиться, а потім розвертається і йде до своєї кімнати, де тихенько почитує того самого Малларме.
На жаль, не знайшла я переклад вірша, який є одним зі знакових у Малларме. Знайшла тільки англійською. Ось як він виглядає:

У різні часи різні новатори та письменники-експериментатори по-різному пояснювали, чого саме вони хочуть досягти або проти чого виступають. У нас так не кажуть, але в Америці я почула такий термін або, краще сказати, таке позначення, як Мовні поети або Поети мови — Language poets. Грубо кажучи, мовні поети, поети експериментатори використовують слова як свого роду абстракцію. Вони йдуть далі, за межі притаманних змістів та правил. Форма виходить на передній план. Те, ЯК розташовані слова, набуває значення. Текст уже не просто текст, який несе ідею або розповідає історію. Його візуальна форма набуває сенсу, його візуальна форма сама починає бути ідеєю.
Ось кілька прикладів поезії, де форма набуває рівних прав зі змістом:

Роботи французського поета, художника і критика Ґійома Аполлінера:


Ґ. Аполлінер «Зарізана голубка й водограй»
О постаті вбиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє Єтто Лорі Анні й ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче і кличе
Голубка маревіє
Душа моя в тремкій напрузі
Де ви солдати мої друзі
Де ви Бійї Даліз Реналь
Печальні ваші імена
Як у церквах ходи луна
Б’ють відгомоном до небес
Ви в сонну воду глядитесь
І погляд ваш вмирає десь
Де Брак де Макс Жакоб Дерен
Що в нього очі як той Рейн
Де милий Кремніц волонтер
Уже може їх нема тепер
Душа ятриться з непокою
1 водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Тим олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті
Переклад М. Лукаша
«Без Меж» – це не напрямок у літературі. Цей термін вигадав Джек. До нього ви можете відносити такі поняття, як:
Каліграми — це поєднання поезії та живопису, розташування віршованих рядків у формі графічного малюнка.
Модернізм — загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX — поч. XX ст., що відображали кризу буржуазної культури й характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого.
Авангард — один з етапів розвитку модернізму — мистецтво протесту й руйнування.
Футуризм — формалістичний напрям, характерними ознаками якого є заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва шляхом створення нового стилю.
Верлібр — форма вірша, яка не має наскрізної симетричної будови. Відсутній поділ на строфи, структурно наближений до прози. Рядки різної довжини. Притаманний фольклору.
Деструкція — процес порушення чи руйнування структури вірша.
Кубізм — течія авангардизму, для якої характерне підкреслене використання геометричних форм, прагнення роздрібнити реальні об’єкти на окремі фігури.
Симультанізм — схильність до одночасного зображення в одній площині різнорідних об’єктів, віддалених, не пов’язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень.
Сюрреалізм— один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві і літературі. Його особливість — використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої світової війни, на початку 20 століття у Франції.
Українська література, хоч би як її не душили та вбивали, але, слава Богу, має своїх авангардистів. Для мене одним із найяскравіших є Семенко Михайль. Ось, наприклад, його вірш «Місто» написаний у Києві в 1914 році:
«Місто»
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus kapy
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний дим
пускають
БЕНЗІН
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбензін
автотрам.
Або ще:
«Бажання»
Чому не можна перевернути свiт?
Щоби поставити все догори ногами?
Це було б краще.
По-своєму перетворити.
А то тiльки ходиш, розводячи руками.
Але хто менi заперечить перевернути свiт?
Мiсяця стягнуть i дати березовоï кашi,
Зорi вiддати дiтям — хай граються,
Барви, що кричать весняно, — служницi Машi.
Хай би одягла на себе всi отi розкошi! Тодi б, певно,
Петька покохав ïï, скiльки б було сили.
А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа,
І молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!
«Без Меж» — це про структуру, про слово заради слова, про мову заради мови. Це абстракція в тексті. Зазвичай ми пишемо тексти, в яких відтворюємо ідеї через значення слів, значення їх змісту. Джек наводить такий приклад: «Я скеровую своє авто в стіну будинку, бо я розлючений» — це речення має своєрідну стандартну форму. А уявімо, що ми подивимося на слова як на математичне рівняння, тоді ми можемо написати щось на зразок: «Я+автівка+злість = Катастрофа!» — у цьому реченні ми порушуємо граматику, звичний синтаксис, ми виходимо за межі того, як «треба» писати речення, як має воно будуватися.
Ось так виглядала афіша виступу Василя Каменського, Давида Бурлюка та Володимира Маяковського в Києві у 1914 році:

Поезію, що досліджувала текст за межами форми тексту, називають експериментальною. І знову, вона була і в Україні, але ми мало що про неї знаємо, нам не показують і не розказують про неї в школі. Та і проблема несприйняття авангарду, модернізму, експериментів лежить не лише в основі нашої шкільної освіти. Наша зашореність, любов до правил та страх до нового й незрозумілого прошита в ментальності та мізках. Якщо у Франції символізм набув розквіту й новаторство письменників підтримувалося, то в Україні Михайль Семенко писав: «Легше 3-м верблюдам із теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертись». («Промова», 1922).
Вправа «Без меж» дозволяє подивитися на текст, як на витвір мистецтва, де зміст, ідея передаються не стандартними, звичними засобами, а як художня інсталяція, гра форми, структури. Ви можете уявити, що слова — то математика, або що слова — то музика, або що слова — то фарба, якою ви малюєте на чистому аркуші. Ваше завдання — вийти за межі змісту.
Пам’ятаєте, як вам важко було писати без теми, писати ні про що? Тут завдання, у певному сенсі, ще важче — вам треба створити твір без змісту. Так само, як і коли ви пишете ні про що, текст відтворює тему, так само і в цій вправі може з’явитися зміст, але це той зміст, який ви не запланували. Приберіть граматику, забудьте про рядки та порядок слів.
Ось вам ще кілька прикладів української експериментальної поезії:




Ось вам ще чудових зорових творів українського майстра, чиє ім’я сьогодні мало кому відоме — Іван Величковський. Мене з його роботами познайомив Володимир Купрій — студент “Письменницького Методу”.


І ось ще українського та позабутого:


Можна натрапити на термін «зорова поезія». Ось є ще такий підручник для натхення: https://naurok.com.ua/prezentaciya-zorova-poeziya-figurni-virshi-29821.html Але нам зараз байдуже, як саме назвуть наш текст. Ми не авангардисти, символісти чи футурологи й ми не відтворюємо українську барокову поезію. Ми з вами не тексти пишемо, ми –– виконуємо вправи.
На цей клас ви маєте створити текст, у якому ви зруйнуєте всі правила: ні змісту, ні граматики, ні пунктуації, ні ідеї — чистий експеримент. Ваше завдання — вийти за межі тексту.
Ви можете розкидати слова, як Малларме; ви можете гратися зі звуками, фонетикою, як Семенко; ви можете намалювати букви і слова замість писати їх — творіть. Головне — вийдіть за межі тексту.
Напевно, у декого з вас з’явилися думка типу: а нащо воно мені, якщо я не збираюся експериментувати з поезією та й нові форми мені, знаєте, до м’якого місця? Я пишу прозу. І в прозі все, що можна було зробити експериментального, уже зробив Джойс в «Уліссі» та «Поминках по Фіннегану».
Будь-які обмеження можуть нам допомагати, бути для нас опрою, але й водночас вони можуть обмежувати нас, закривати від нас щось, що є частиною нашого генія. Для тих, хто вважає цю вправу недоречною, нецікавою чи беззмістовною, я пропоную прочитати неймовірний твір (він не дуже великий), який написав Джо Гілл. Уперше я познайомилася з ним на лекції Олександра Михеда. Відтоді він мене не відпускає. А коли в Джека я дізналася про вправу «Без Меж», я подумала: «Ага, так ось як можна підібратися до такої краси…»
Про Джо Гілла варто сказати, що він син Стівена Кінга. Так, того самого. Рідний син. Джо Гілл — це псевдонім. Справжнє ім’я — Джозеф Кінг. Він із самого початку своєї письменницької кар’єри не хотів, аби його порівнювали та асоціювали з відомим батьком. І він здобув славу. Найвідоміша його книжка «Роги», по ній навіть зняли фільм. Твір, який я вам пропоную, називається «Диявол на сходах». Прочитайте.
Усі вправи, які ми робимо в рамках «Письменницького методу» — це інструменти. Одні працюють із вашим голосом, інші знімають кіно та створюють метафори. Але, крім цього, усі вправи завжди відкривають для вас щось нове, вони працюють з вашою креативністю та творчим потенціалом.
«Без меж» — це ще один крок у невідоме, де ви ще не були. І, як завжди, ви не знаєте, що ви знайдете: нову ідею, образ, твір, слово, яке вплине на весь проєкт, над яким ви зараз працюєте, тощо.
Йдіть у невідоме, без меж, без змісту, заради слів, заради власної креативності.
Вдалої практики!
Comments