top of page

ІІ РІВЕНЬ, ЧИТАТИ ТА НАСПІВУВАТИ

Фото автора: Скорикова НаталіСкорикова Наталі

«Читати та Наспівувати» один з найпростіших інструментів Письменницького Методу та одна з найулюбленіших вправ студентів. Цей голос сміливо можна назвати одним із найдавніших письменницьких інструментів, що використовувався ще за часів античності. Прийомом «читати та наспівувати» користувалися видатні оратори, які промовляли свої промови на площі біля Александрійської бібліотеки та на багатолюдних ринках. Цей голос є в Біблії, молитвах різних культур, поезії, прозі та видатних промовах політичних діячів.


Принцип вправи простий — повторення, або використання рефрену.

Подивіться, що з повторами робить Чарлз Буковскі:


poem

poem

poem

Переклад Макса Лижова


А ось Волт Вітмен в «Пісня про себе» має такі рядки: 


Ти гадав, що тисяча акрів — багато? Гадав: земля — це багато? Ти так довго вчився читати?

Ти так пишався тим, що почав розуміти вірші?

Побудь цей день і цю ніч зі мною —

і ти заволодієш джерелом усіх віршів,

Твоїми стануть усі блага землі й сонця (а ще ж є мільйони сонць); Ти більше не братимеш нічого з других чи третіх рук,

не дивитимешся мертвих очима,

не живитимешся привидами з книжок;

Ти й моїми не дивитимешся очима, і не з моїх рук братимеш усе,

Ти сам слухатимеш усе, що довкола, сам відокремиш усе від себе. 

Я чув, що балакали балакуни про початок і про кінець,

Але мова моя не про початок а чи кінець.

Ніколи не бувало більше зачать, ніж є нині,

Ані юності чи старості — більш, ніж нині,

Ані досконалості ніколи не буде більше, ніж є нині,

Ані раю, ні пекла не буде більше, ніж нині.

Спонука, спонука, спонука,

Вічна спонука світу: роди!

З імли протилежні та рівні єства проступають,

завжди — матерія і зростання, завжди — стать,

Завжди сплетіння ідентичності, завжди відмінність,

завжди нове покоління.

 

Переклад Леся Герасимчука



Одним із найяскравіших прикладів «читати та наспівувати» в прозі є початок у «Повість про двоє міст» Чарлза Діккенса:

То був найкращий час, то був найгірший час, то був вік мудрости, то був вік дурости, то була епоха віри, то була епоха невірства, то була година світла, то була година тьми, то була весна надії, то була зима безнадії, попереду у нас було все, поперед у нас не було нічого; ми всі простували на небо, ми всі простували в зовсім інший бік, — одно слово, період був остільки подібний до нашого часу, що дехто з найгаласливіших авторитетів його наполягали на тому, що його треба приймати, як мірку для порівняння, і в доброму і в лихому, тільки в найвищому ступені.

Переклад Миколи Сагарди



Технічно вправа виконується наступним чином: вам треба обрати будь-яку фразу або слово та повторити їх мінімум тричі. Яку саме фразу, або яке саме слово обрати? БУДЬ-ЯКЕ, обираєте ви. Можна обрати весь рядок та повторювати його,  можна взяти окремі слова та розкидати їх по тексту. Можна робити кілька повторів, як це робив Мартін Лютер Кінг у своїй промові I have a Dream.


Прочитайте її та підкресліть усі повтори які ви побачите. Скільки їх? Подивіться, як значення та ідеї доповнюють одна одну та перекочуються, немов хвилі:


П’ять десятиліть тому великий американець, під чиїм символічним захистом ми сьогодні зібралися, підписав Прокламацію про визволення негрів. Цей важливий указ став величним маяком світла надії для мільйонів чорних рабів, обпалених полум’ям спопеляючої несправедливості. Він став радісним  світанком, що завершив довгу ніч полону.


Але через сто років ми змушені визнати трагічний факт, що негр усе ще не вільний. Через сто років життя негра, на жаль, як і раніше калічиться кайданами сегрегації й оковами дискримінації. Через сто років негр живе на пустельному острові бідності посеред величезного океану матеріального процвітання. Через сто років негр як і раніше знемагає на задвірках американського суспільства і виявляється у вигнанні на своїй власній землі. От ми і прийшли сьогодні сюди, щоб підкреслити драматизм плачевної ситуації.


У якомусь сенсі ми прибули до столиці нашої держави, щоб отримати готівку за чеком. Коли архітектори нашої республіки писали прекрасні слова Конституції і Декларації незалежності, вони підписували тим самим вексель, який належало успадкувати кожному американцю. Відповідно до цього векселя, усім людям гарантувалися невід’ємні права на життя, свободу і прагнення до щастя.


Сьогодні стало очевидним, що Америка виявилася не в змозі сплатити за цим векселем те, що належить її кольоровим громадянам. Замість того щоб сплатити цей святий борг, Америка видала негритянському народові фальшивий чек, що повернувся з позначкою «недостача коштів». Але ми відмовляємося вірити, що банк справедливості збанкрутував. Ми відмовляємося вірити, що у величезних сховищах можливостей нашої держави бракує коштів. І ми прийшли, щоб отримати за цим чеком — чеком, за яким нам будуть видані скарби свободи і гарантії справедливості. Ми прибули сюди, у це священне місце, також для того, щоб нагадати Америці про настійну вимогу сьогоднішнього дня. Зараз не час задовольнятися заспокійливими заходами чи приймати заспокійливі ліки поступових рішень. Настав час вийти з темної долини сегрегації і ступити на залитий сонцем шлях расової справедливості.


Настав час відкрити двері можливостей усім Божим дітям. Настав час вивести нашу націю з сипучих пісків расової несправедливості до твердої скелі братерства.


Для нашої держави було б смертельно небезпечним проігнорувати особливу важливість даного моменту і недооцінити рішучість негрів. Спекотне літо законного невдоволення негрів не закінчиться,  доки  не  настане  підбадьорлива  осінь  свободи  і  рівності.


1963 рік — це не кінець, а початок. На тих, хто сподівається, що негрові потрібно було випустити пару і що тепер він заспокоїться, чекає суворе пробудження, якщо наша нація повернеться до звичної буденності. Доти, доки негрові  не  будуть  надані  його  громадянські  права,  Америці  не  бачити  ні безтурботності, ні спокою. Революційні бурі й далі потрясатимуть основи нашої держави до того часу, аж поки настане світлий день справедливості.


Але є ще дещо, що я повинен сказати моєму народові, який стоїть на благодатному порозі біля входу до палацу справедливості. У процесі завоювання належного нам по праву місця ми не повинні давати підстав для звинувачень у непорядних вчинках. Не прагнімо погамувати нашу спрагу волі, п’ючи з чаші гіркоти і ненависті.


Ми повинні завжди вести нашу боротьбу з благородних позицій гідності і дисципліни. Ми не повинні дозволити, щоб наш творчий протест виродився у фізичне насильство. Ми повинні прагнути досягти величних висот, відповідаючи на фізичну силу силою духу. Чудова войовничість, що опанувала негритянським суспільством, не повинна привести нас до недовіри з боку всіх білих людей, оскільки багато хто з наших білих братів усвідомив, про що свідчить їхня присутність тут сьогодні, що їхня доля тісно пов’язана з нашою долею і їхня свобода неминуче пов’язана з нашою свободою. Ми не можемо йти на самоті.


І почавши рух, ми повинні заприсягтися, що будемо йти вперед.

Ми не можемо повернути назад. Є такі, що запитують тих, хто відданий справі захисту громадянських прав: «Коли ви заспокоїтеся?» Ми ніколи не заспокоїмося, доки наші тіла, обважнілі  від  утоми,  викликаної  довгими мандрами, не зможуть мати нічліг у придорожніх мотелях і міських готелях. Ми не заспокоїмося, доки основним  видом  пересувань  негра  залишається переїзд із маленького гетто до великого.  Ми  не  заспокоїмося,  доки негр у Міссісіпі не може голосувати, а негр у НьюЙорку вважає, що йому нема за що голосувати. Ні, в нас немає підстав для заспокоєння, і ми ніколи не заспокоїмося, доки справедливість не почне струменіти, подібно водам, а праведність не уподібниться могутньому потоку.


Я не забуваю, що багато хто з вас прибув сюди, пройшовши через великі випробування і страждання. Дехто з вас прибув сюди прямо з тісних тюремних камер. Дехто з вас прибув з районів, у яких за ваше прагнення до свободи на вас обрушився шквал переслідувань і шторми поліцейської жорстокості. Ви стали ветеранами творчого страждання. Працюйте й далі, віруючи в те, що незаслужене страждання окупається.


Повертайтеся до Міссісіпі, повертайтеся до Алабами, повертайтеся до Луїзіани, повертайтеся до нетрів і гетто наших північних міст, знаючи, що так чи інакше ця ситуація може змінитися і зміниться. Не страждаймо в долині розпачу.


Я говорю вам сьогодні, друзі мої, що, незважаючи на труднощі і розчарування, у мене є мрія. Це мрія, що глибоко укоренилася в американській мрії.


У мене є мрія, що настане день, коли наша нація повстане і доживе до істинного змісту свого девізу: «Ми вважаємо самоочевидним, що всі люди створені рівними».


У мене є мрія, що на червоних пагорбах Джорджії настане день, коли сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників зможуть сісти разом за столом братерства.


У мене є мрія, що настане день, коли навіть штат Міссісіпі, пустельний штат, що знемагає від напруження несправедливості і гноблення, буде перетворений в оазис свободи і справедливості.


У мене є мрія, що настане день, коли четверо моїх дітей житимуть у країні, де про неї судитимуть не за кольором їхньої шкіри, а за тим, що вони за люди.


У мене є мрія сьогодні.


У мене є мрія, що настане день, коли в штаті Алабама, губернатор якого нині заявляє про втручання у внутрішні справи штату і невизнання дії прийнятих Конгресом законів, виникне ситуація, в якій маленькі чорні хлопчики і дівчатка зможуть узятися за руки з маленькими білими хлопчиками і дівчатками і йти разом, наче брати й сестри.


У мене є мрія сьогодні.


У мене є мрія, що настане день, коли всі низини піднімуться, всі пагорби і гори опустяться, нерівні місцевості будуть перетворені на рівнини, викривлені  місця  стануть  прямими,  велич Господа постане перед нами й усі смертні разом упевняться в цьому.

Така  наша  надія.  Це  віра,  з  якою я повертаюся на Південь.


З цією вірою ми зможемо вирубати камінь  надії  з  гори  розпачу.  З  цією вірою  ми  зможемо  перетворити нестрункі голоси нашого народу в прекрасну симфонію братерства. З цією вірою ми зможемо разом працювати, разом молитися, разом боротися, разом  йти  у  в’язниці,  разом  захищати свободу, знаючи, що одного разу ми будемо вільними.


Це буде день, коли всі Божі діти зможуть співати, вкладаючи в ці слова новий зміст: «Країно моя, це я тебе, солодка земле свободи, це я тебе оспівую. Земля, де вмерли мої батьки, земля гордості пілігримів, нехай свобода дзвенить з усіх гірських схилів».


І якщо Америці доведеться стати великою країною, це повинно статися.

Нехай свобода дзвенить з вершин дивних пагорбів Нью Хемпшира!

Нехай свобода дзвенить з могутніх гір Нью Йорка!

Нехай свобода дзвенить з високих Аллеґенських гір Пенсільванії!

Нехай свобода дзвенить із засніжених Скелястих гір Колорадо!

Нехай свобода дзвенить з вигнутих гірських вершин Каліфорнії!

Нехай свобода дзвенить з гори Лукаут у Теннессі!

Нехай свобода дзвенить з кожного пагорба і кожного горбика Міссісіпі!


З кожного гірського схилу нехай дзвенить свобода!

Коли ми дозволимо свободі дзвеніти, коли ми дозволимо їй дзвеніти з кожного села і кожного сільця, з кожного штату і кожного міста, ми зможемо прискорити настання того дня, коли всі Божі діти, чорні і білі, євреї і язичники, протестанти і католики, зможуть узятися за руки і заспівати слова давнього негритянського духовного гімну: «Вільні нарешті! Вільні нарешті! Спасибі всемогутньому Господу, ми вільні нарешті!»


(текст українською з сайта Центр Громадських Свобод,

оригінал промови додаю наприкінці цього матеріалу)


Що відбувається з текстом і навіщо нам повтори?

1. Вони перетворюються на «ударні» тексту. Ваш текст — це музика,  повтори в ній це барабан, ударні. Бум! Бум! Бум!

Якщо порівнювати з попередніми голосами, то «Пряма розмова» це «ти-ти-ти ти — ти-ти-ти-ти–ти-ти-ти-ти — ти-ти-ти-ти»

«Загублений Світ» це мелодія сопілки, арфи, скрипки, фортепіано. «Читати та наспівувати» робить акцент, робить «Бум!», або «дзинь» і для того аби цей звук був чутним, необхідно повторити фразу мінімум три рази, оптимально п’ять і навіть більше.


2. Вони додають глибини та метафоричності тексту. Наприклад, я пишу простий текст:

«Щодня я роблю десять кроків, щоб дійти до свого ліжка. Щодня я роблю десять кроків, щоб дійти до ванни, почистити зуби та вмитися. Я просинаюся в різний час, я засинаю з різними думками та настроєм, але щодня я роблю десять кроків, щоб прокинутися. І мені їх недостатньо. Я продовжую спати. Щодня я роблю десять кроків і не прокидаюся.»

Цей уривок я щойно написала.

Ваш текст може бути прозою, а може бути поезією. Головне — НІЯКОЇ РИМИ. Не має ніякої різниці, проза у вас чи поезія. Немає ніякої різниці, яке саме слово, або рядок ви обрали для повтору. Немає ніякої різниці, про що саме ваш твір.

 

3. Повтор врізається в нашу свідомість. Він набуває ефекту пульсу, ми відчуваємо його пульсацію, серцебиття всередині нас. Це потужна маніпуляція, тому  «читати та наспівувати» так люблять політики починаючи з античних часів. Вони повторюють ідею як мантру, заглиблюють її в наше підсвідоме. Як гіпноз, з кожним повторенням,  фраза проникає в нас усе глибше і глибше.


Я не є фанатом Грети Тумберг і та її промова особисто мене не вразила. Але факт залишається фактом — мільйони людей запам’ятали ідею-фразу, яка почала піднімати протести та кілька місяців жила в головах людей всього світу. Подивіться детальніше на цю промову та зверніть увагу, де йде повтор:


«Я не повинна бути тут, я повинна бути в школі на іншому боці океану. Ви покладаєте надію на нас, молодь. Як ви смієте! Ви розкидуєтеся порожніми словами,  ви вкрали мої мрії, моє дитинство! Але мені ще пощастило. Люди страждають,  вмирають. Цілі екосистеми руйнуються. Ми стоїмо на порозі масового вимирання. А все, про що виможете говорити — це гроші та казки про безкінечний економічний розвиток. Як ви смієте? Більше 30 років учені попереджають нас. Як ви смієте відвертатися від реальності й казати, що ви робите все можливе?»


Англійською цей її рядок звучить як “How dare you?”


Голосу «читати та наспівувати» понад 2000 років, а ним користуються і сьогодні. Це універсальний інструмент.


Цікаво, що його можна використовувати не лише в короткому уривку для одного вірша чи то промови, аби врятувати людство від бажання «бути просто тваринами». У романі «Бог Дрібниць» повтори розсипані, як намистинки. Ви можете зустріти їх у межах одного розділу, а є повтори, які пронизують весь роман.


Отже, сідайте писати — не обов’язково заздалегідь придумати фразу, або слово для повторення — ви пишете текст, в якому мінімум три повтори. Чим більше – тим краще. Повтори будуть з’являтися в процесі. Ваше завдання – довіряти процесу. Обираєте фразу, речення, або слово та згадуєте його мінімум три рази. От і вся магія. Нічого складного, але тексти народжуються завжди непрості, глибокі та цікаві. Тому не думайте про текст, тримайте фокус на вправі.


Порада: напишіть мінімум дві вправи на рефрен. В одній вправі робіть повтори так, як вам хочеться. А в другій придумайте речення, або словосполучення чи навіть слово для повтору, та починайте з цього кожен новий рядок.

Це виглядатиме так:

Блакитна чашка сьогодні знову злива. Мені холодно, хочеться курити.

Блакитна чашка. Я купила її минулого року в магазині Casa.

Блакитна чашка я заварила білий чай, той, що заварював він минулого року.

Блакитна чашка тоді ми бачилися з ним в останнє. Тоді він ще був живий.

Блакитна чашка я спеціально купила її одну, аби вона вирізнялася серед інших.

Блакитна чашка болить голова, лікоть, стегно. Я роблю ковток білого чаю.

Блакитна чашка, дерев’яна підставка, японський заварник, білі стіни, кремові штани, синя кофта.

Блакитна чашка я їду до України. Я не побачу батьків, офісу. В мене нема дому.

 

Короче, ви зрозуміли.

Читайте та експериментуйте. На цю вправу не потрібно багато часу. Пишіть ні про що, з моменту, від я. На цю вправу вам вистачить 30 хвилин. Не думайте про хороший текст. Тренуйтеся і пишіть голосом.


А якщо працюєте над рукописом, то просто візьміть будь-яку сцену та напишіть її з використанням рефрену, повірте, вам сподобається😉 А нам, читачам/слухачам, так взагалі!


Гарної практики та до зустрічі в класі!

 




 

[1] Оригінал промови Мартіна Лютера Кінга:

I am happy to join with you today in what will go down in history as the greatest  demonstration for freedom in the history of our nation.

Five score years ago, a great American, in whose symbolic shadow we stand today,  signed the Emancipation Proclamation. This momentous decree came as a great beacon  light of hope to millions of slaves, who had been seared in the flames of withering injustice. It  came as a joyous daybreak to end the long night of their captivity.

But one hundred years later, the Negro still is not free. One hundred years later, the  life of the Negro is still sadly crippled by the manacles of segregation and the chains of  discrimination. One hundred years later, the Negro lives on a lonely island of poverty in the  midst of a vast ocean of material prosperity. One hundred years later, the Negro is still  languished in the corners of American society and finds himself an exile in his own land. So  we‘ve come here today to dramatize a shameful condition.

In a sense we have come to our nation's capital to cash a check. When the architects  of our republic wrote the magnificent words of the Constitution and the Declaration of  Independence, they were signing a promissory note to which every American was to fall heir.  This note was a promise that all men, yes, black men as well as white men, would be  guaranteed to the unalienable rights of life liberty and the pursuit of happiness.

It is obvious today that America has defaulted on this promissory note insofar as her  citizens of color are concerned. Instead of honoring this sacred obligation, America has given  the Negro people a bad check, a check that has come back marked "insufficient funds." But  we refuse to believe that the bank of justice is bankrupt. We refuse to believe that there are  insufficient funds in the great vaults of opportunity of this nation. So we have come to cash  this check, a check that will give us upon demand the riches of freedom and the security of  justice. We have also come to his hallowed spot to remind America of the fierce urgency of  Now. This is not time to engage in the luxury of cooling off or to take the tranquilizing drug of  gradualism. Now is the time to make real the promises of democracy. Now is the time to rise from the dark and desolate valley of segregation to the sunlit path of racial justice. Now is the  time to lift our nation from the quick sands of racial injustice to the solid rock of brotherhood.  Now is the time to make justice a reality for all of God's children.

It would be fatal for the nation to overlook the urgency of the moment and to  underestimate the determination of it's colored citizens. This sweltering summer of the  colored people's legitimate discontent will not pass until there is an invigorating autumn of  freedom and equality. Nineteen sixty-three is not an end but a beginning. Those who hope  that the Negro needed to blow off steam and will now be content will have a rude awakening  if the nation returns to business as usual. There will be neither rest nor tranquility in America  until the Negro is granted his citizenship rights. The whirlwinds of revolt will continue to  shake the foundations of our nation until the bright day of justice emerges.

But there is something that I must say to my people who stand on the warm threshold  which leads into the palace of justice. In the process of gaining our rightful place, we must  not be guilty of wrongful deeds. Let us not seek to satisfy our thirst for freedom by drinking  from the cup of bitterness and hatred.

We must forever conduct our struggle on the high plane of dignity and discipline. We  must not allow our creative protest to degenerate into physical violence. Again and again we  must rise to the majestic heights of meeting physical force with soul force. And the  marvelous new militancy which has engulfed the Negro community must not lead us to a  distrust of all white people; for many of our white brothers, as evidenced by their presence  here today, have come to realize that their destiny is tied up with our destiny, and they have  come to realize that their freedom is inextricably bound to our freedom. We cannot walk  alone.

And as we walk we must make the pledge that we shall always march ahead. We  cannot turn back. There are those who are asking the devotees of civil rights: “When will you  be satisfied?” We can never be satisfied as long as the Negro is the victim of the  unspeakable horrors of police brutality. We can never be satisfied as long as our bodies,  heavy with the fatigue of travel, cannot gain lodging in the motels of the highways and the  hotels of the cities. We cannot be satisfied as long as the Negro's basic mobility is from a  smaller ghetto to a larger one. We can never be satisfied as long as our children are stripped  of their selfhood and robbed of their dignity by signs stating "for white only." We cannot be  satisfied as long as the Negro in Mississippi cannot vote and the Negro in New York believes  he has nothing for which to vote. No, no we are not satisfied and we will not be satisfied until  justice rolls down like waters and righteousness like a mighty stream.

I am not unmindful that some of you have come here out of great trials and  tribulations. Some of you have come from areas where your quest for freedom left you  battered by storms of persecutions and staggered by the winds of police brutality. You have been the veterans of creative suffering. Continue to work with the faith that unearned  suffering is redemptive.

Go back to Mississippi, go back to Alabama, go back to South Carolina go back to  Georgia, go back to Louisiana, go back to the slums and ghettos of our northern cities,  knowing that somehow this situation can and will be changed. Let us not wallow in the valley  of despair.

I say to you today, my friends, so even though we face the difficulties of today and  tomorrow. I still have a dream. It is a dream deeply rooted in the American dream. I have a dream that one day this nation will rise up and live out the true meaning of its creed.  We hold these truths to be self-evident that all men are created equal.

I have a dream that one day on the red hills of Georgia the sons of former slaves and  the sons of former slaveowners will be able to sit down together at the table of brotherhood. I have a dream that one day even the state of Mississippi, a state sweltering with the heat of  injustice, sweltering with the heat of oppression, will be transformed into an oasis of freedom  and justice.

I have a dream that my four little children will one day live in a nation where they will  not be judged by the color of their skin but by the content of their character. I have a dream today.

І have a dream that one day down in Alabama, with its vicious racists, with its  governor having his lips dripping with the words of interposition and nullification; one day  right down in Alabama little black boys and black girls will be able to join hands with little  white boys and white girls as sisters and brothers.

I have a dream today.

I have a dream that one day every valley shall be engulfed, every hill shall be exalted  and every mountain shall be made low, the rough places will be made plains and the  crooked places will be made straight and the glory of the Lord shall be revealed and all flesh  shall see it together.

This is our hope. This is the faith that I will go back to the South with. With this faith  we will be able to hew out of the mountain of despair a stone of hope. With this faith we will  be able to transform the jangling discords of our nation into a beautiful symphony of  brotherhood. With this faith we will be able to work together, to pray together, to struggle  together, to go to jail together, to stand up for freedom together, knowing that we will be free  one day.

This will be the day… this will be the day when all of God's children will be able to  sing with new meaning "My country 'tis of thee, sweet land of liberty, of thee I sing. Land  where my father's died, land of the Pilgrim's pride, from every mountainside, let freedom  ring!"

And if America is to be a great nation, this must become true. So let freedom ring  from the prodigious hilltops of New Hampshire. Let freedom ring from the mighty mountains  of New York. Let freedom ring from the heightening Alleghenies of Pennsylvania. Let freedom ring from the snow-capped Rockies of Colorado.

Let freedom ring from the curvaceous slopes of California.

But not only that, let freedom, ring from Stone Mountain of Georgia.

Let freedom ring from Lookout Mountain of Tennessee.

Let freedom ring from every hill and molehill of Mississippi, from every mountainside. Let freedom ring and when this happens… when we allow freedom ring, when we let  it ring from every village and every hamlet, from every state and every city, we will be able to  speed up that day when all of God's children, black men and white men, Jews and Gentiles,  Protestants and Catholics, will be able to join hands and sing in the words of the old spiritual,  "Free at last, free at last. Thank God Almighty, we are free at last."


25 переглядів0 коментарів

Пов'язані пости

Comments


bottom of page