Правий з письменницької півкулі мозку
Чи можете ви терти свій живіт однією рукою, поки іншою гладите голову? Чи можете ви продовжувати розмовляти іноземною, обдумуючи свій наступний хід у шахах? Чи можете ви говорити про політику, поки чистите виноград? Чи можете ви співати «Ще не вмерла України», поки танцюєте під We Will Rock You? Чи можете ви танцювати самбу з Христиною з бухгалтерії, одночасно танцюючи із Сашком з юридичного відділу? Якщо ви відповіли ТАК на одне із цих запитань, тоді ви ідеально підходите для вправи «Жахлива асоціація», техніки письма, яка збентежила багатьох і майже знищила життя однієї людини з Чула-Вісти.
У чому її секрет? Що робить цю вправу такою жахливою? Коли ви прочитаєте інструкцію до неї, вам здаватиметься, що ви не зможете виконати її правильно, а може, узагалі захочеться її уникнути й просто не виконувати. Ваша кухня нарешті сяятиме, а робочий стіл буде прибраним, як ніколи. Багато хто з вас знайде безліч способів робити що завгодно, тільки не цю вправу. Але коли прийде час повернутися до звичних записів у журналі, вам бракуватиме її. Ви робитимете її, стоячи в черзі за попкорном у кіно, чекаючи на потяг у метро, годуючи голубів на лавці в парку. Але сьогодні пояснення викличе у вас головний біль. У мене болить голова, коли я пояснюю цей концепт. Не хвилюйтеся, якщо ви заплуталися. Вправу створено спеціально, щоб збити вас з пантелику. Ви будете виконувати домашнє завдання, не розуміючи, що ви робите. Просто пориньте, пірніть у завдання й робіть усе можливе. Опанувавши цей концепт, ви віднайдете для себе десятки способів використовувати його в прозі чи поезії. Це не тільки допоможе вам створити сліпучі імпресіоністські ефекти у вашому письмі, а й розширить ваш мозок і відкриє для вас незліченні творчі можливості.
Отже, поїхали.
Почнемо ми з ваших психологічних асоціацій. Уявіть, що в кімнату заходить доктор Флюгельмейстер. Він одягнений у білий лікарський халат, у руках тримає великий шкіряний блокнот для записів, з його кишені стирчить фонендоскоп, а червона краватка-метелик — завбільшки з птеродактиля. Його очі примружені, він дивиться так, ніби сканує вас лазером.
— Так, — каже він, підіймаючи брови, — зараз я називатиму слово, а ви будете миттєво говорити перше слово, яке спаде вам на думку.
Потім він зазирає у свої записи й каже:
— Корова!
— Коза! — випалюєте ви.
Він записує й бурмотить щось собі під ніс.
— Ложка! — вигукує він.
— Виделка! — викрикуєте ви.
Нарешті він робить ще кілька нотаток і вже з усмішкою каже:
— Помідор!
Без вагань ви відповідаєте йому:
— Огірок!
Усе це — логічні асоціації. Корова дістає з вашого мозку козу, ложка змушує думати про виделку або про суп, а помідори — про огірки або кетчуп. Це дуже логічно. Коли люди пишуть за вільними асоціаціями, одне зображення веде до іншого логічного зображення — і так раз за разом. Іноді люди називають це потоком свідомості. Це логічний потік від однієї думки до іншої. Буває, що хочеться проявити оригінальність — і тоді замість відповісти «виделка», людина кілька секунд думає й каже щось на кшталт «дитинство». Але навіть якщо задуматися й сказати не перше, що спало на думку, а пошукати інші асоціації, усе одно вони будуть логічними. Мозок так працює. І навіть якщо поставити собі за мету писати якомога винахідливіше й вставляти абсолютно нелогічні слова, ваш мозок однаково буде використовувати логіку, щоб знайти ці слова.
Те, що ми з вами збираємося робити, не буде ані вільною асоціацією, ані писанням у потоці свідомості. Мета нашої вправи — порушити логічний потік думок і зламати логічну систему вибору асоціацій нашого мозку.
У вправі треба використовувати те, що Джек називає асоціацією випадкового образу, або психовізуальною асоціацією. Зображення або слова генеруються випадково й імпульсивно, а не логічно. Наш мозок — дуже підлий товариш: як би ми не намагалися не бути логічними, він розробляє власну логіку. Використовуючи вправу «Жахлива асоціація», ми обійдемо логіку мозку й придумаємо кілька разючих ефектів, на які вона не здатна.
І як же ми це зробимо?
Зараз розкажу та покажу.
Коли доктор Флюгельмейстер говорить «корова», ви не говорите одразу «коза», але ви про неї думаєте. «Коза» — це слово, цей образ — це ваша логічна асоціація. Ви уявляєте її, бачите у своєму розумі, наче в кіно, але не записуєте її, ви тільки тримаєте слово та картинку кози у своїй голові. Тепер сфокусуйтеся на цьому зображенні кози. ПОДИВІТЬСЯ НА ВСЮ КАРТИНКУ. Не тільки на козу, а й на всю сцену. ПОБАЧТЕ ВСЮ СЦЕНУ: де стоїть чи лежить ця коза? Що є на задньому плані? Що на передньому плані? Хто або що там є ще, окрім кози? Роздивіться крихітні предмети, деталі. Ви навчилися бачити сцену з погляду «Картинки-моменту», тому коли ви бачите цілі картинки, ви можете побачити пропс, сет-дресинг, костюм, персонажа тощо.
Ви не одразу побачите все, але поступово картинка буде з’являтися у вашому фокусі. Ось ви вже бачите огорожу. Дерево на горизонті. Ви бачите помаранчевий «москвич», який їде дорогою. Жінку з двома відрами. Вона взута в гумові чоботи. На дереві є гойдалка з мотузки та прив’язаної до неї шини. Удалині — фермерський будинок. Біла емальована чашка стирчить на стовпі огорожі. Червоний м’яч лежить на землі. Грозова сіра хмара в небі. Бляшанка з-під «Кока-коли» на дорозі. Розчавлена та брудна пачка з-під цигарок «Мальборо». Скручений зелений шланг. Ви бачите у своєму розумі все це й багато іншого. Коли доктор Флюгельмейстер говорить «корова», у вас логічно з’являється асоціація — і ви отримуєте слово «коза» (але ви його не кажете!), ви БАЧИТЕ його та бачите всю картинку, яка з’являється разом із цим словом, а потім імпульсивно вибираєте одне з будь-яких слів у вашій картині-сцені та випалюєте: «Чоботи!», або «Москвич!», або «Червоний м’яч». Це ваша психовізуальна асоціація. Доктор Флюгельмейстер підіймає брови й робить запис у своєму блокноті. Він гадки не має, що ви перейшли від психологічної асоціації до психовізуальної асоціації. Він передбачає, що корова змушує вас думати про «москвич». Потім він говорить «виделка» — і ви робите логічну асоціацію у своєму розумі, але нічого не кажете. Слово «ложка» з’являється у вашій голові. Досить логічно. Отже, «ложка» стає вашою психологічною асоціацією, але ви тримаєте це в собі. Ви нічого не говорите вголос доктору Флюгельмейстеру. Ви бачите ложку на столі поруч із радіоприймачем, ви бачите собаку на підлозі, ваш відкритий ноутбук на столі. Ви бачите сет, сет-дресинг, настрій, пропс, костюм тощо. Візьміть одне із цих слів навмання. «Собака», — випалюєте ви. Доктор Флюгельмейстер знову підіймає брови й щось пише у своєму блокноті. Корова змушує вас думати про «москвич», а ложка — про собаку. Ще кілька таких спроб — і три людини в білих халатах прийдуть і запропонують вам подивитися на гарний акваріум у кімнаті на першому поверсі затишної лікарні.
У будь-якому разі ідею ви зрозуміли. Асоціація, з якою ви нарешті зіткнулися, на крок далі від логічності, згенерована майже випадковим шляхом з картинки, яку ви бачите у своїй уяві.
І що ж тут жахливого? Ну, жах приходить тоді, коли вам потрібно робити свій запис у журналі й кожні три-чотири рядки одночасно створювати асоціації до одного зі слів. Тобто ось ви пишете, а ось одночасно робите візуальний стрибок, а потім вписуєте вибране слово всередину будь-якого речення, яке продовжуєте писати. Процес вибирання слова з уявленої картинки забере у вас хвилину або близько того. На той час ви вже напишете ще одне або два речення. Тому коли слово нарешті приходить до вас — «чоботи» або «москвич», — ви записуєте його десь посередині речення, яке пишете зараз, що, імовірно, буде щонайменше першим або другим реченням після того, як ви написали речення зі словом «корова». Ось який це матиме вигляд:
Ми пішли назад доїти корів.
[Ви швидко шукаєте асоціацію на слово «корова» й отримуєте слово «коза», ви бачите його в голові. Цілісне зображення кози містить слова «москвич», «черевики» тощо. Ви продовжуєте писати та, урешті-решт, вам потрібно підібрати одне із цих слів на зображенні й вставити його в речення, яке ви пишете в цей самий момент].
Я знайшов табуретку та відніс її в сарай. Приїхав мій «москвич» і запитав мене, чи хочу я поїхати до міста. Я сказав: «Добре, після того, як подою корову». Мій «москвич» теж сказав: «Добре» й пішов до будинку.
Слово «москвич» прийшло із зображення кози, яке, своєю чергою, прийшло з вашої асоціації зі словом «корова». Коли ви написали слово «москвич», воно замінило слово «брат», але ви також могли б поставити його поруч зі словом «брат»:
Приїхав мій «москвич» брат і запитав мене, чи хочу я поїхати до міста.
Насправді слово «москвич» може бути в будь-якому місці речення:
Приїхав мій брат і запитав мене, чи хочу я «москвич» поїхати до міста.
Приїхав мій брат і запитав мене, чи хочу я поїхати до міста «москвич».
Приїхав «москвич» мій брат і запитав мене, чи хочу я поїхати до міста.
До речі, коли ви вставляєте слово, не думайте про розділові знаки. Наразі вам треба просто вставити слово. Редагувати будете потім.
Слово «асоціації» (або те, що Джек називає викупленим словом) може здатися вам недоречним, вирваним з контексту, дивним, може, навіть тупим і абсурдним — не турбуйтеся про це. У цьому й полягає сенс вправи. Тут ми пишемо про вправи на гойдалках, але шина у фермерському будинку, здається, боїться радіо, яке було одружене з червоним м’ячем мого батька — ось, приблизно такий це матиме вигляд. Тому не турбуйтеся й не хвилюйтеся, що отримуєте щось дивне, незрозуміле та негарне. Пам’ятайте початок курсу — ви не повинні бути хорошими. «You don’t have to be good», — писала Мері Олівер.
Під час виконання цієї вправи ви ніби слухаєте одночасно два голоси у своїй голові. Один голос — це ваш оповідач, який зараз пише якісь слова й думки, а другий — малює у вашій голові картинки, роздивляється деталі та вказує вам на одне зі слів на цих картинках. Здається божевіллям, але цікаво, що коли ви прочитаєте отриманий текст собі вголос, ви будете здивовані, як часто рандомне слово має більше сенсу, ніж те, що ви могли б написати або придумати своїм логічним розумом, лівою півкулею вашого мозку.
Ви повинні вибирати слово кожні три або чотири рядки. Робіть це щонайменше тиждень. Коли ви відчуєте, що вам стало просто робити це кожні чотири рядки, починайте пов’язувати з асоціацією кожен наступний рядок. Кожен другий рядок. До речі, ви орієнтуєтеся не на речення, а саме на рядки. Виконання вправ на асоціацію для кожного наступного рядка — це як потирати свій живіт, поплескувати себе по голові та пританцьовувати в ритмі музики одночасно. Ваші уривки стануть ще більш перемішаними. Дим піде з ваших вух. І це буде класно!
Правила виконання вправи «Жахлива асоціація»
1. Вибране з картинки слово може як замінювати якесь слово з речення, яке ви пишете, так і просто ставати поруч з будь-яким словом з вашого речення. Наприклад, ваше оригінальне речення має такий вигляд:
Я взяла свою чашку кави та зробила ковток.
Слово з картинки у вас «помада». Тоді ви пишете:
Я взяла свою помаду кави та зробила ковток.
Або:
Я взяла свою чашку кави та зробила помаду.
Або:
Я взяла чашку помади та зробили ковток.
Або:
Я підняла свою чашку кави та зробили ковток помади.
Ви можете як замінювати будь-яке слово, так і вставляти нове слово просто поруч, будь-де у вашому реченні: ви взяли вашу чашку з помада кавою та зробили ковток; ви взяли вашу чашку з кавою помада та зробили ковток; ви взяли вашу чашку кави та зробили помада ковток; ви взяли вашу чашку кави та зробили ковток помада.
Відмінювати чи не відмінювати слово — на ваш вибір. Ви можете писати, що ви взяли вашу чашку кави та зробили ковток помадА або помадИ.
2. Якщо ви замінили якесь слово, то потім щоразу, коли це слово з’являється у вашому тексті, ви використовуєте його заміну. Тобто якщо ви замінили слово «кава» на слово «помада», то щоразу, як у вашому тексті знову з’являється слово «кава», ви пишете «помада».
3. У кожному другому або третьому РЯДКУ ви вибираєте одне слово, на яке вигадуєте психовізуальну асоціацію. Не в реченні, а саме в рядку! Це важливо, тому що коли ви пишете, у вас не повинно бути такого, що ви чекаєте, щоб почати нове речення, куди логічно та комфортно влізе ваше вибране слово. Ніт! У тому й річ, що слово з’являється просто зненацька десь у реченні, яке ви зараз пишете.
Якщо грубо та схематично, то це матиме приблизно такий вигляд:
Бла-бла-бла. Вибрали в реченні СЛОВО 1. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла (вставили / замінили з картинки) СЛОВО 1. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Вибрали з речення НОВЕ СЛОВО 2. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла-бла. Вставили з картинки НОВЕ СЛОВО 2. Бла-бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Вибрали з речення НОВЕ СЛОВО 3. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Вставили з картинки НОВЕ СЛОВО 3. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Вибрали з речення НОВЕ СЛОВО 4. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. НОВЕ СЛОВО 4 з картинки. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. НОВЕ СЛОВО 5 з речення. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. НОВЕ СЛОВО 5 з картинки. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. НОВЕ СЛОВО 6 з речення. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. НОВЕ СЛОВО 6 з картинки. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла. НОВЕ СЛОВО 7 з речення. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. НОВЕ СЛОВО 7 з картинки. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла-бла. Бла-бла.
4. Ви пишете та вибираєте слово з картинки ОДНОЧАСНО. Почали писати, вибрали слово, на яке з’явилася логічна асоціація (водночас ви продовжуєте писати), роздивляєтеся картинку (водночас ви продовжуєте писати), вибираєте будь-яке слово з картинки (водночас ви продовжуєте писати) та вставляєте його. І так, поки не напишете чотири сторінки в блокноті або сторінку в ноутбуці.
Після однієї або двох сторінок ви побачите, що з текстом відбувається те, чого ви не планували та навіть не могли очікувати: з’являються випадкові влучні фрази, лінгвістичні мікси.
Ви вже були шоковані тим, як текст будує сам себе, коли ви просто сідаєте писати ні про що. Вас здивувало, як у ситуації, коли ви не знаєте, про що буде ваша розповідь, у вас виходить повноцінний сюжет, і не просто добре написаний уривок, а глибокий і сильний — такий, якого ви від себе не очікували. І тим паче не очікували від того себе — хто сідав писати про якусь начебто нікому непотрібну «нудну» фігню з вашого такого «банального» та «звичайного» (знову ж таки, нікому не цікавого) життя. І аж раптом БАХ — і ви дивитеся на текст, який незрозуміло як написався. Спочатку вас охоплює сумнів і здається, що ні, нічого вартого уваги ви не написали, але потім ви читаєте цей текст у класі й бачите, як на нього реагують ваші слухачі... Ви читаєте текст у класі й раптом відчуваєте, як сильно на нього реагує ваше тіло, голос тремтить, іноді стає тихішим, іноді (і не ви це контролюєте) ваш голос стає веселішим, гучнішим. Ви розумієте: «Блін, у мене вийшов дуже класний текст». Як же так? Що більше ви довіряєте процесу, що більше ви не думаєте про історію, що більше вам байдуже, чи буде цей текст хорошим, а ви — цікавим, що більше ви зосереджуєтеся просто на виконанні вправи (я тупо «масажую» один рядок за іншим, «Яка історія мого життя?», «Що там за правда про мене?», нехай першим букендом буде таке речення...), то сильніший текст ви отримуєте.
Так само й із цією вправою. Довіртеся процесу випадковості, довіртеся повній втраті свідомого, такого звичного для вас і зрозумілого контролю. Дайте процесу письменництва, його невидимій формі творити дива. Нехай ваш мозок кипить і обурюється, що ви пишете нісенітницю, якусь нецікаву дурню, у якій немає сенсу, і взагалі — що це таке?! Нехай кипить. Нехай обурюється. Те, що ви потім побачите, здивує і вас, і ваш мозок.
Пам’ятайте основне правило цієї вправи — ви пишете, поки думаєте. Ви пишете та думаєте про картинку, з якої вибираєте слово, одночасно! Я розумію, спершу це настільки складно, що здається неможливим. Таким неможливим, як стрибок для Майкла Едвардса з дев’яноста метрів (якщо не дивилися фільму «Едді “Орел”», подивіться, він якраз про неможливе). Вам захочеться спростити собі роботу, ви будете писати, потім зупинитеся, подумаєте над картинкою, виберете слово, а потім зручно помістите його в наступне речення, де воно має сенс. Ваш мозок буде задоволений, він вас переміг. Обдурюючи начебто правила цієї вправи, ви обдурюєте лише себе. Себе ви позбавляєте можливостей навчитися нового. Ви, зрештою, не опануєте інструмента, який стане в пригоді вашій письменницькій майстерності. Сенс цієї вправи в тому, щоб генерувати дикі образи, що перевершують будь-які логічні асоціації, своєрідні фрази. Читаючи ваш текст, люди казатимуть: «Боже, як він / вона до цього прийшов/-ла? Як можна було вигадати таку метафору? Це надзвичайно!». Може, будуть казати, а може, й ні, якщо ви не навчитеся та не візьмете до себе у валізу з інструментами цей концепт, це вміння. Ви повинні думати про асоціацію, поки пишете про свою основну тему, що почали писати. І коли ви отримаєте слово, просто вставте його, не намагайтеся підлаштувати свій текст під це слово. Просто вставте його, ніби поклали редьку в миску зі збитими вершками та ваніллю (хтозна, може, завдяки саме цій вправі шефи зіркових ресторанів Мішлен вигадують свої страви).
Немає жодного способу передбачити, що робитиме вигадане слово. І це саме те, що нам потрібно. Іноді воно зробить усе речення комічним, іноді шокуватиме, а іноді зрезонує з глибоким голосом і буде зворушливим.
Один з учнів Джека писав епізод для серіалу «Закон і порядок», використовуючи цю асоціативну вправу, щоб створити монолог для старого чоловіка, який страждає на деменцію. Другий студент застосовував цю техніку для послідовності в романі, де головний герой пиячив. Він не просто писав про пияцтво, він писав так, щоб дати читачеві імпресіоністичне відчуття пияцтва. Третій використовував цю вправу для персонажа, що вживає наркотики, а четвертий — для змалювання ситуації, коли оповідач має психічний розлад. Ще котрийсь зі студентів користувався «Жахливою асоціацією» для створення персонажа-дитини, що бачила світ у роздробленому вигляді. А інший використовував її, щоб передати відчуття героя в автомобільній катастрофі, коли спогади зіткнулися з розбитим склом і зображеннями, які було видно зсередини під час перевертання автомобіля. Хтось за допомогою вправи навіть намагався передати досвід людини, що тоне, змішуючи думки, спогади й образи під водою. Можна подумати, що Джеймс Джойс використовував цю техніку в «Поминках за Фіннеганом» чи в «Уліссі».
Коли я читаю поетичну збірку «Аріель» Сильвії Плат, мені здається, що вона майже кожен вірш писала саме із цією вправою — настільки неочікувані та приголомшливі в неї метафори й образи. Але не хвилюйтеся зараз про те, як саме ви користуватиметеся цією технікою; ми ніколи не знаємо, що й коли стане нам у пригоді. Зараз ідеться про те, щоб навчитися виконувати вправу. Це дасть вам можливість незвичним способом використовувати мову, яка збагатить різноманітними вау-ефектами ваше письмо.
Просто пишіть у своєму журналі, так само як ви це робили протягом усього курсу, але тепер основну увагу — свій фокус — приділяйте цій конкретній вправі. Не турбуйтеся про «Рядки трансформації» та «Картинку-момент», якщо тільки вони не стали настільки важливою та звичною частиною вашого процесу, що вам не потрібно більше навіть думати про них. Не робіть їх спеціально. Зараз головне — виконувати лише «Жахливу асоціацію». Не турбуйтеся про те, як ця вправа вплине на завершений уривок вашого тексту — зараз це лише вправа. Якщо вам подобається те, що ви отримуєте від неї, те, що вона згенерувала, ви завжди можете відредагувати частини, які не працюють, але пізніше. Пізніше. Не зараз. Зараз ви робите вправу. Зараз ми ще нічого не редагуємо. Зараз ви створюєте нові нейронні шляхи, які можуть привести вас до хтозна-чого.
Асоціюйте нове слово кожні три-чотири рядки. Кожні три-чотири рядки знаходьте це нове слово, щоб створити нову психовізуальну асоціацію, записуйте слово з вашої картинки в голові якомога швидше, тому що вам доведеться знову асоціювати в наступному рядку або двох нове слово. Важливо, щоб ви продовжували писати під час асоціювання. Це як потирати свій живіт і одночасно погладжувати свою голову. Це зіб’є з пантелику ваш мозок, і хтозна, що станеться. Просто дайте цьому відбутися. Усе, що буде виходити, нехай виходить. Робіть це щодня протягом тижня — і ви отримаєте результат, від якого будете в захваті або який вас приголомшить. Можливо, до вас навіть прийдуть люди в білих халатах, яких я згадувала на початку, — до вас і доктора Флюгельмейстера.
Вам не потрібно розуміти, що ви в біса робите.
Просто робіть це.
Необхідність розуміти, перш ніж діяти, часто є шляхом до бездіяльності. Напівсліпі ви можете потрапити до раю.
Співайте із заплющеними очима.
Танцюйте, коли пишете.
Віддавайтеся процесу.
Приклади:
За матеріалами підручника Method Writing Джека Грейпса
Авторство, адаптація та переклад: Наталі Скорикова
Comments