Галина Тарасенко «Колишнім не читати», видавничий дім «ORLANDO», дизайн обкладинки — Марі Барабанова, 434 с.
Ця книжка більшою мірою не про колишніх. Вона про вибір і свободу. Про Хитру Галю, яка завжди знає, який порадити фільм, і пише ідеальний сценарій кінострічки про себе. Про часи, коли Кропивницький був Кіровоградом, проїзд у київському метро по дві гривні, а ми мріяли про щасливе (для кожного своє) майбутнє, а не про закінчення війни.
Усе почалося з гайкового ключа
Книжка починається з прологу біля під’їзду, де стоїть Галя, колишній номер один і гайковий ключ. Гайковий ключ не стоїть, звісно, а висить, його міцно стиснула рука колишнього номер один. Однак він достатньо вагомий персонаж, щоб мені захотілося відвести для нього окреме місце.
Тож колишній номер один стискає ключ і питає, чи давно Галя спить із Ним. З ким Ним — неясно. Але це не трилер і не детектив, тож Галя вижила, а Кіровоград таки став Кропивницьким. А що сталося з колишнім номер один — дізнаємось далі (або ні; ви ж не хочете, щоб я вам тут спойлерила?).
Тимчасова робота
Щоб продовжити, авторка починає з початку, де героїня зовсім молода, заміжня та з мріями їде автобусом із Києва до Кіровограда, але в протилежному від своїх мрій напрямку. Удома її чекає чоловік Блондинчик, який, замість отримати гарну роботу, вирішив раптом податись у творчість (комусь збоку може здатися, що він грає в комп’ютерні ігри, але що ви там знаєте?). Але хтось у сім’ї має бути серйозним, тому Галя знаходить тимчасову роботу. А потім зустрічає Красунчика, який вчить її основам комп’ютерних наук, а вона його — англійської. А тут ще пише Незнайомець, колега Вова активно підкачує до неї те, що зазвичай блищить у котів. А їй двадцять один, вона хоче жити на Хрещатику, слухати «Червону руту», виховувати кота Базиліка та чекати Блондинчика з Відня. І сама вона хоче у Відень. А не оце все. Але життя — не кіно, тут доводиться імпровізувати без сценарію, що узгодив режисер.
Тож Галя імпровізує.
«Його губи смачні, гарячі. Він стискає мене міцно. Стискає в скронях. Ріже пальцями хребет. І зовсім не холодно. Це херсонські степи в серпні. Треба більше. Треба більше його. Треба постійно відчувати його смак. Малина вже стигла, солодка й від неї сліди крові. Його губи — перша малина. А я тут і зараз. Тут і зараз цілую губи. Тут і зараз притискаюся стегнами до його ніг».
Тож замість бажаної роботи в ЗМІ Галя відповідає на дзвінки клієнтів із питань фінансових транзакцій. Між дзвінками розбирається з тим, чим відрізняються операційки «мака», «Віндовз» та «Лінукс», як кодити на Codecademy та що таке баги, і розраховує отримати підвищення. Зрештою, Галя його таки отримує та опиняється на корпоративі, де випиває забагато мартіні. Але якщо ви подумали, що тут вона зраджує чоловіка, то ви помиляєтесь. Галя хороша людина, вона так не зробить. Або зробить. Це ще як подивитися. Скажу лише, що Галя кохає, йде та повертається, а потім знову, тільки вже до самої себе. Галя шукає та знаходить. А тут ще Незнайомець, чорні очі, гайковий ключ, Ян — хтивий бос, якого зупиняла тільки обручка. І як бідній Галі з цим розібратися? Але Галя не бідна. Вона Хитра, і вона розбирається.
«Бути поганою значно краще. Один тільки мінус — провина. Провина селиться в куточках спогадів. Провина дивиться на мене в дзеркалі. Провина тримає мій джин-тонік у барах. І скільки б часу не минуло, вона не старіє та не зникає».
Київ
Урешті Галин сценарій ідеального життя таки втілюється в реальність. Щоправда, акторський склад змінився, і замість караоке на Майдані тепер революція. Але війни не буде. Звісно ні.
«— Думаю, Україна — останнє місце, де може статися війна. Кому ми треба?».
У Києві — нова квартира, нова робота, нові завдання, старий Красунчик (чи чекайте, він якийсь зовсім не такий, яким був, може, Красунчик теж новий?), старий Незнайомець (точно старий) і нові друзі.
Але хто точно новий, то це Галя. Вона, може, і сама цього ще не знає, але вона інша. Вона більше не хоче обирати чоловіків. Тому вона обирає себе та свободу.
«Жити чужими бажаннями — легко: думати не треба, просто виконуй те, що хочуть інші. Я це так довго роблю, що ніяк не можу докопатися до своїх бажань. І чи є в мене ті бажання?».
Головні ролі
Попри те, що події в книжці вигадані, герої в ній живі й справжні. На початку все здається очевидним, але потім виявляється, що принцеса та принц не закохуються з першого погляду, він не вбиває чудовиська заради неї й кінь не везе їх у тридесяте царство. І навіть у тридев’яте не везе.
Галя — не ідеальна. Вона випадково вступає на факультет філології. Не працює в компанії мрії, не зустрічає одного кохання й назавжди, часом курить на кухні, іде з клубу з малознайомим барменом, а потім тікає від нього, коли виявляється, що член замаленький. Вона не завжди може сказати вголос усе, що думає. Вона вірить якомусь незнайомцю та всоте переглядає «Друзів». Майстерно володіє сарказмом і має усі задатки детектива. А ще вона Хитра.
Красунчик — гарний і розумний. Ну, звісно, який ще. Він уважний, але часом спочатку думає, потім робить. Хоча це взагалі-то Галина роль. Він часом не до кінця розуміє, чого хоче, хоча звинувачує в цьому Галю. І він кидає Галю, прямо як Тед Мосбі з серіалу «Як я зустрів вашу маму» кидає Наталі. А потім влаштовує театр.
Незнайомець схожий на зірку зі старого кіно, дарує дорогі подарунки та любить ті самі фільми, що й Галя. Він живе у Відні (місті мрії) і любить Галин голос. А ще він завжди підбирає слова та говорить загадками.
Іра — ідеальна подруга, яка слухає, не нудить зі своїм «я ж казала», сама робить фігню та виділяє кімнату в орендованій квартирі, коли треба.
Усі персонажі помиляються, дратують, змінюються, поводяться не так, як хочеться, словом, усе, як у житті. Адже саме так і поводяться люди в реальному житті, не за нашим сценарієм. Звичайно, персонажі вигадані (про що свідчить дисклеймер на початку), але хіба хтось із вас колись сумнівався в існуванні Джої, Чендлера, Роса, Фібі, Моніки та Рейчел? Ось так і з героями «Колишнім не читати». Мене під час читання не покидало відчуття, наче я точно знала Незнайомця й уже точно колись працювала з Яном.
Читати чи не читати колишнім?
Роман Галини Тарасенко став втечею від реальності для авторки, як вказано на обкладинці, адже вона пірнала в нього, щоб не чути гудіння «шахедів» та інших «голосів» війни. Для мене він також став кролячою норою, «делоріан» чи щоденником Тома Реддла. Я провалилась у той час, де світ контрольований, майбутнє — реальне, а колишні якраз стоять на межі між теперішнім і минулим.
Це могла б бути одна з тисяч історій про кохання, зради та примирення, однак крізь всю цю просту дівчачу оповідь можна проглянути роздуми уважної до деталей та світу молодої жінки. Роздуми, про які й зараз не всі говорять, а в час, коли відбуваються події роману, тим паче. Про життя з некоханою людиною та розлучення. Про сексизм на роботі. Про революцію. Про співпрацю українських компаній із росією та байдуже до цього ставлення. Про війну.
Окрім того, з цією книжкою вам довго не доведеться думати, що подивитися ввечері. Не тому, що вона відбере весь ваш час (книжку ви «проковтнете» за кілька днів), а тому, що тут майже на кожній сторінці назва фільму чи серіалу. Обираєте номер сторінки — і вуаля, фільм обрано.
«Ми маємо додивитися «Твін Пікс», маємо повечеряти, маємо зайнятися сексом, поки не зовсім пізно, маємо лягти спати, щоб виспатися, і вранці піти на роботу, сповнені енергії та бажання творити».
І ще, на мою думку, цю книжку можна читати колишнім. Вони все одно нічого не зрозуміють і зроблять власні неправильні висновки. Вони завжди роблять справжню спробу зрозуміти, коли вже занадто пізно.
«Незнайомець веде мене в кімнату, каже, що планує досліджувати мене нескінченно довго й обережно. Він тисне пальцями по шрамах на нозі, які залишили джинси, розглядає всі тисячі моїх зірок на тілі, цілує кожну родимку, повертається до губ, до грудей, а я не розплющую очей. Я вчуся жити тут і зараз. Я не маю нічого, окрім тепер. Ні спогадів, ні бажань, ні сподівань — нічого. І мені нічого не треба. Навколо ніяких звуків, окрім музики його дотиків. І мене зовсім не хвилює, де та з ким зараз Красунчик. Зараз чи завтра».
