Значить, я беру на себе багато. Значить, я несу все на собі. Значить, я витривала. Я удаю, що задоволена собою. Я вмовляю себе, що щасли

— Оль, що там твій німець?— Бля, не питай.— Що сі стало, фройндін (подруго)?— У нього більше дітей, ніж я думала.— Це скільки, п’ятеро? Що,

Я називав її Ч.Ш. через червону купальну шапочку, що впадала в око навіть серед пістрявого натовпу усіх цих А.Б., В.Г., Ґ.Д., Е.Є. та іншої

Мама соромиться моїх матюків. Мама вірить, що я можу осоромити їх із батьком. Не я сама себе. Я — їх. 

Я дивна.   Слава Богу, що я це визнаю. Уже легше. Реально складно було, коли я просто не підходила. Нікуди не підходила. Скрізь зайва була.

Вікно на моїй кухні, як телевізор у тренажерці, поки ноги накручують педалі — очі дивляться на монітор. Так-от, поки мої руки натирають тарі

Зараз із цим не посперечаюся. Але тоді просто хотілось поспати зайві п'ятнадцять хвилин. Просто закрити очі й відключитись. Щоб ніхто не вис

Мені вже давно не 11, але мені й досі не подобаються дзеркала. Мені й досі не подобається, що я там бачу.В нашому інтернаті, на 12 дівчаток,

Я лінива. Я воюю із собою. Я змушую себе діяти. Я відкладаю себе на потім. Я не звертаю уваги на себе. Я говорю, коли болить горло.

Звати його Аба, дивне ім’я, як і він сам. Бо він не просто Аба, типове єврейське ім'я, як виявилось, а Аба, блядь, Lion.

Я добре пам’ятаю свою вагітність. Накатує шум у голові і я втрачаю свідомість. Це повторюється в транспорті, на вулиці – де завгодно. Диском

Я стою під гарячим душем. Таким гарячим, що косметологи й масажисти навряд чи таку температуру рекомендують, але мені, що логічно, похєр.