Зазвичай, від назви літературного твору очікують всього й одразу: вона повинна чіпляти, продавати, гармоніювати з суттю твору, відповідати жанру та авторському стилю, бути оригінальною, легко запам'ятовуватися, легко перекладатися, подобатися читачам, подобатися критикам, не потребувати змін у разі екранізації й так без кінця-краю. Це лякає, і здається, що не можна просто так взяти та вигадати назву.
Набоков у романі “Прозорі предмети” (помітили, яка чудова назва?) говорить словами редактора Г'ю: “Читачі не здогадуються, що назви бувають двох типів. Назви першого типу тупий автор та розумний видавець придумують, коли книга вже написана. Це — лише етикетка, яку намастили клеєм та притиснули кулаком, аби трималася. Такі назви має більша й найгірша частина бестселерів. Але бувають заголовки й іншого типу. Такі назви просвічують крізь книгу, мов водяний знак, — вони народжуються разом з книгою; автор настільки звикає до неї за роки, поки росте стопка сторінок з текстом, що назва стає єдиним цілим зі світом твору.”
А от що робити, якщо назва ніяк не хоче народжуватися, а на назву-етикетку ви не згодні? Розбираємо, як технічно зарадити народженню крутої назви.
Типи назв у літературі
Одразу попереджаю, що ця систематизація є досить узагальненою й академічною лише відносно. Проте, сподіваюсь, це зробить її зрозумілою у використанні.
1. Назва-ім'я.
Прийом відомий з античних часів, але працює й досі. “Прометей”, “Ромео та Джульєтта”, “Фауст”, “Джен Ейр”, “Мартін Іден”, “Анна Кареніна”, “Катерина”... гадаю, цей список може продовжити кожен. Сюди ж віднесемо назви, що поєднують ім'я героя з якимось уточненням: обставинами, місцем, професією, соціальним положенням, предметом тощо. “Гаррі Поттер та філософський камінь”, “Доктор Живаго”, “Величний Гетсбі”, “Пані Боварі” та інші. Назвати твір ім'ям персонажу можна, якщо, по-перше, чітким центром тексту є головний герой чи пара головних героїв, по-друге, їх ім'я добре звучить.
2. Назва-риса.
Це вказання на головного героя без його імені. Найчастіше у такій назві використовують характерну, виключну рису героя, іноді — його професію чи призначення. Наприклад: “Жінка французького лейтенанта”, “Безталанна”, “Володар перснів”, “Та, що породжує вогонь”, “Останній з могікан”, “Парфумер”, “Алхімік”, “Герой нашого часу”. Цей спосіб працює так само безвідмовно, як і у випадку з назвою-іменем, якщо саме певна властивість героя є визначною для вашого тексту.
3. Назва-приналежність.
Назви, де ім'я, професія, соціальне положення головного героя є поясненням для головного слова. Часто містить слова “книга”, “роман”, “сповідь”, “історія”. Це типовий варіант для назви книжки спогадів чи розповідей, коли герой виступає наратором або ж йому належить якийсь знаковий символічний предмет. Приклади: “Оповідь служниці”, “Хатина дядька Тома”, “Павутиння Шарлотти”. Головне, аби у назви з'явилося своє лице і вона не загубилася серед тисяч “Мечів лицаря”, “Мемуарів фаворитки” та інших затертих шаблонів.
4. Узагальнення за місцем, часом, подією, соціальним явищем або буквальна назва події, місцевості, часу, дії.
Здається, я змішала в одному пункту дві протилежності, проте це не так. Бо назви цих типів за будовою досить схожі. Вони вказують або на щось більше й навіть епічне, що стоїть за вашою історією, або дуже чітко на подію чи місцевість, навколо якої будується сюжет. Приклади узагальнень: “Знедолені”, “Війна і Мир”, “Прислуга”, “Одноповерхова Америка”, “Вечори на Хуторі поблизу Диканьки”. І кілька конкретних назв: “Вбивство у східному експресі”, “Вишневий сад”, “Ніч перед Різдвом”, “Їсти. Молитися. Любити”.
5. Назви від першого лиця та назви-питання.
Це специфічний неймінг, який став досить популярним із середини ХХ століття. Ним користуються і в літературі, і в кіно. Така назва додає твору відвертості, а читач починає пізнавати героя одразу з обкладинки. Яскраві приклади: “Я знаю, що ви зробили минулого літа” та “P. S. Я тебе люблю”.Назви-питання часто зустрічаються у нон-фікшн літературі та у дитячих книжках. Наприклад, бестселер “Як приручити дракона”. Сильною стороною цього типу є зрозумілість, про що йдеться у книжці. Слабкою — для багатьох назви з “як” не асоціюються з художнім твором і вашу книжку можуть легко сплутати з нон-фікшном.
6. І, нарешті, моя улюблена категорія — назви-метафори.
Це символічні назви, що транслюють головний мотив твору за допомогою художніх засобів: метафори, гіперболи, алегорії. Досить часто такими назвами стають ідіоми, образи чи цитати з Біблії, фольклорних джерел, інших літературних творів. Влучна назва-метафора може неабияк поглибити текст, стати фундаментом для всієї образно-символьної системи твору. Назву-метафору використовують не лише для окремих творів, а й для поетичних збірок, збірок оповідань тощо.
Щоб віднайти таку назву, придивіться уважно до свого твору: з чим у вас асоціюється головна подія, герой чи головна думка? Може, ви маєте особливий образ, що навіть раптово повторився кілька разів й став знаковим, чи опис якогось явища, що зможе узагальнити та підсилити роман? Спробуйте його як назву, можливо, це саме те, що ви шукали. Наприклад: “Грона Гніву”, “Зелена миля”, “Над гніздом зозулі”, “Механічний апельсин”, “Золоте теля”, “Ті, що співають у терні”, “Ярмарок марнославства”.
Аби така назва не виглядала як етикетка, що наліплена зверху, іноді потрібно додатково попрацювати з текстом: інтегрувати назву в описи та діалоги чи підкреслити головний мотив, аби ваше порівняння у назві стало інтуїтивно зрозумілим для читача.
Як підібрати назву для книги на практиці
Перший спосіб — це прислухатися до тексту й до себе.
От у вас є певна ідея сюжету чи характеру героя. Що робить її особливою? Що чіпляє саме вас у цій історії? Спробуйте написати три - п'ять речень про особливості вашого твору. Можливо, якесь слово чи словосполучення з вашої відповіді й буде влучною назвою. Знайшли щось відповідне? Спробуйте підібрати до нього синоніми, асоціації, переказати іншими словами. А тепер уявіть, що ці слова вже з'явилися на обкладинці вашої книги. Подобається? Тоді це саме те, що ви шукали.
Якщо за покликом серця не виходить, то просто напишіть у стовпчик назви за нашою схемою на кожен із шести пунктів. Деякі пункти можуть мати кілька варіантів назв. Попрацюйте над вашим списком протягом певного часу, додавайте туди все, що спаде на думку, а потім викреслюйте слабкі варіанти, доки не лишиться найкращий.
Напишіть стислий синопсис вашого твору. Максимум три коротенькі речення. Далі викреслюйте по одному слову так, аби суть твору лишалася зрозумілою для вас якомога довше. Спочатку зникнуть службові частини мови, потім кілька іменників, прикметників та дієслів. Потім взагалі лишиться три-чотири слова. Саме з них спробуйте скласти майбутню назву, підібрати до них синоніми та асоціації.
Вважається, що підсилити назву можна числівниками (“Три мушкетери”, “Дванадцять стільців”), алітерацією (“Майстер і Маргарита”), протиставленням (“Гордість і упередження”, “Злочин та кара”), абсурдом (“Королі і капуста”, “Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей”). Так, це справді працює, проте не варто робити назву штучно привабливою. Користуйтеся лише тими технічними прийомами, що дійсно потрібні вам, аби передати суть.
Світова класика частіше за все має прості й зрозумілі назви, проте вона вічна, а от слабка белетристика чогось завжди жадає пафосу на обкладинці. Ваша назва прийде до вас так само природно, як і ідея вашої книжки. Просто допоможіть їй народитися разом з нашими порадами.
Comments